чітко визначити предмет доказування. Правильно визначити предмет доказування по цивільній справі - значить додати всьому процесові збирання, дослідження й оцінки доказів потрібний напрямок. У юридичній літературі під предметом доказування розуміється сукупність юридичних фактів, від установлення яких залежить розгляд справи1. Щоб правильно визначити предмет доказування, необхідно визначити характер правовідносин сторін і закон, яким варто керуватися при розгляді суперечки. Без визначення обставин, що підлягають включенню в предмет доказування, не можна також правильно визначити і характер правовідносин сторін і відповідну до застосування норму матеріального права. Обидві ці задачі повинні виконуватися адвокатом одночасно.
Представники вправі ставити перед суддею питання про витребування доказів від осіб, які відхилили вимогу адвоката про їх добровільну видачу, а також можуть порушувати клопо-тання про забезпечення доказів і позову (п. 7 ст. 143, ст. 149 ЦПК), про зміну умов його забезпечення (ст. 154 ЦПК) або скасування (ст. 155 ЦПК).
При оформлених повноваженнях на ведення справи в суді адвокат відповідача може використати загальні процесуа-льні засоби захисту, передбачені статтями 99, 103 та іншими статтями ЦПК, а також спеціальні процесуальні засоби — заперечення проти позову і зустрічний позов. Заперечення проти позову подаються у письмовій формі за ініціативою відповідача і на вимогу судді (п. 2 ст. 143 ЦПК). Право на пред'явлення зустрічного позову може бути реалізоване адво-катом не пізніше як за три дні до судового засідання.
В стадії підготовки справи до судового розгляду процесу-альні представники сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають право заявляти суду клопотання про призна-чення експертизи, проведення огляду на місці, об'єднання і роз'єднання позовів та вирішення інших питань для забезпе-чення своєчасного і правильного вирішення справи.
Розгляд та вирішення цивільної справи є основною, цен-тральною стадією цивільного процесу. На цій стадії розвитку цивільно-процесуальної діяльності суд виконує завдання цивіль-ного судочинства, що були поставлені перед ним і полягають в охороні прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, дер-жави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством (ст. 2 ЦПК).
Судовий розгляд досягає своєї мети лише в тому випадку, якщо він відбувається в суворій відповідності з вимогами цивіль-ного процесуального законодавства, з дотриманням процесуаль-ної форми, що є гарантією здійснення правосуддя у цивільних справах і забезпечує захист прав та інтересів громадян і органі-зацій, що охороняються законом.
Згідно із ст. 159 ЦПК розгляд цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які бе-руть участь у справі. Судове засідання проводиться в приміщенні суду, а з найбільш актуальних справ і справ, що мають широкий громадський інтерес, — безпосередньо на підприємствах, будо-вах, в установах, КСП та агрофірмах.
У літературі по-різному висвітлюється співвідношення по-нять «судовий розгляд» і «судове засідання». Одні автори вважа-ють судове засідання формою судового розгляду, в якому відбу-вається розгляд і вирішення спору по суті. Інші гадають, що термін «судовий розгляд» означає розгляд і вирішення справи по суті судом першої інстанції.
Думається, що перша думка є більш обґрунтованою, адже су-довий розгляд — це стадія цивільного процесу, що здійснюється у формі судового засідання. Судове засідання є зовнішньою формою стадії судового розгляду.
Стадія судового розгляду, як і інші стадії цивільного проце-су, має специфічну мету. Ця мета полягає у повному, всебічно-му, об'єктивному з'ясуванні фактичних обставин справи в судо-вому засіданні, у з'ясуванні дійсних взаємовідносин сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, їх прав і обов'язків, а та-кож у постановлені законних та обґрунтованих рішень на підставі дотримання процесуального законодавства.
В постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 груд-ня 1990 р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» зазначається, що чітке і неухильне дотримання судами України норм процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції є обов'язковою умовою здійснення завдань цивільного судочинства — забезпечити їх правильне, справедливе, швидке розв'язання з метою захисту і охорони су-спільного ладу і державності республіки, прав і законних інте-ресів громадян, організацій, установ, підприємств, подальшо-го зміцнення законності і правопорядку, недопущення правопо-рушень та виховання громадян у дусі неухильного виконання законів та поваги правил співжиття.
Процесуальним забезпеченням участі адвокатів у судово-му засіданні є своєчасне одержання від суду викликів і пові-домлень про день, місце і час розгляду судом спірної справи (ст. 91 ЦПК), а також про відкладення судом розгляду справи при відсутності відомостей, що їм вручено повістки (п. 1 ст. 172 ЦПК).
У підготовчій частині судового засідання процесуальні представники, крім іншого, з'ясовують можливість розглянути справу в даному судовому засіданні, при даному судді і учас-никах процесу. Ст. 169 ЦПК надає представникам можливість бути обізнаним із складом суду, а також із прізвищами проку-рора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання і заявляти їм відвід за наявності для цього підстав (статті 18—20 ЦПК). Незважаючи на те, що обов'язок роз'яснення особам, що беруть участь в справі, їх прав покладається на суддю, процесуальний представник має проконсультувати особу, яку він представляє, про її права, порядок їх реалізації та правові наслідки зазначених дій. Вони можуть заявляти клопотання про витребування від третіх осіб додаткового доказового мате-ріалу, внесення змін до складу осіб, що беруть участь у справі, про зміну домагання у позовному спорі, подавати заяви про залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів держа-вного управління, заміну неналежних сторін і внесення змін до позовного спору (статті 99, 104, 109, 121 ЦПК). Представ-ник позивача може