Питання про правову природу представництва в цивільному процесі в юридичній літературі вирішується неоднозначно. Переконливою є точка зору, що представництво в цивільному процесі — це самостійний процесуальний інститут, а не різновид загально-цивільного представництва. В процесуальній літературі цей висно-вок був достатньо аргументований і переконливо обґрунтований.

Представництво в цивільному процесі відрізняється від загальноцивільного представництва виконуваними функціями; ха-рактером і змістом правовідносин, що складаються між його суб'єктами; колом осіб, що мають право виступати як представ-ники; підставами виникнення і припинення; характером та обся-гом наданих повноважень тощо.

Наприклад, функцією загальноцивільного представництва, на відміну від процесуального представництва, є здійснення пред-ставником від імені довірителя угод, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки останнього. У цивільних правовідносинах суб'єктивні права й обов'яз-ки реалізуються їх суб'єктом особисто або замість нього діє пред-ставник, який повністю заміщає такого суб'єкта. Представник у цивільному процесі може не тільки заміщати сторону, але і дія-ти поряд з нею, тобто особиста участь у справі громадянина чи органу управління юридичної особи не є перешкодою для вико-ристання ними права мати у цій справі представника (ст. 110 ЦПК). Обсяг повноважень представника в цивільному праві цілком залежить від волі довірителя і визначається змістом до-говору доручення. Судовий пред-ставник наділений самостійними процесуальними правами, які передбачені процесуальним законодавством і на здійснення яких не потрібно спеціального дозволу заінтересованої особи.

У процесуальній літературі іноді значно розширюються межі інституту судового представництва. Так, наприклад, участь пред-ставників органів державного управління (ст. 121 ЦПК) і пред-ставників громадськості (ст. 161 ЦПК) розглядається як складова частина, один з видів судового представництва.

Для цих суджень немає достатніх підстав, крім того, вони су-перечать чинному законодавству. Відповідно до статей 98, 110, 112 ЦПК справи у суді через представників можуть вести не всі учасники процесу, а тільки сторони, треті особи, заявники та заін-тересовані особи у справах, що виникають з адміністративно-пра-вових відносин, і у справах окремого провадження. Тому судове представництво необхідно відрізняти від участі в суді представ-ників органів державного управління, профспілок, державних підприємств, установ, організацій, що беруть участь у справі в порядку ст. 121 ЦПК, а також від участі представників громадсь-ких організацій та трудових колективів у цивільному процесі, що передбачено ст. 161 ЦПК. Метою участі органів державного уп-равління та інших суб'єктів, зазначених у ст. 121 ЦПК, є захист прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб або держави, що обумовлено їх компетенцією. Метою участі представників громадської організації або трудового колективу, що уповнова-жили їх, є викладення думки організацій та колективів з приво-ду справи, яка розглядається судом.

ЦПК не дає визначення цивільного процесуального пред-ставництва. В юридичній літературі існують два підходи до цієї проблеми. Згідно з одним під судовим представництвом розумі-ються правовідносини, в силу яких одна особа здійснює в межах своїх повноважень процесуальні дії від імені і в інтересах іншої особи. Згідно з іншим - представництвом визнається саме процесу-альна діяльність, тобто сукупність здійснених процесуальних дій.

Більш переконливим є визначення судового представництва як процесуальних правовідносин. Реальна поведінка (діяльність) учасників правовідносин згідно з їх правами і обов'язками є од-ним з структурних елементів правовідносин. Це повною мірою стосується і процесуальних правовідносин. Здійснення процесуальних дій, хоча б і від імені іншого учасника процесу, неможливо поза правовідносинами. Діям представника, що здійснені без належно оформлених повноважень або за їх межами, не надаєть-ся юридичного значення. Якщо в цивільному праві можливо подальше схвалення таких дій довірителя, то в ци-вільному процесі це неможливо.

Таким чином, судове представництво — це правовідношення, в силу якого одна особа — представник — здійснює в суді в межах наданих йому повноважень процесуальні дії від імені та в інтересах іншої особи з метою надання юридичної допомоги при розгляді цивільної справи та здійсненні захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Судовими представниками відповідно вважаються особи, які виступають в суді від імені суб'єкта, що займає в процесі проце-суальне становище сторони, третьої особи (позовне проваджен-ня), заявника або заінтересованої особи (провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, та окреме провадження), з метою захисту його прав та інтересів. Процесуальне становище судових представників визначено тим, що вони, вступаючи в правовідносини з судом, мають самостійні процесу-альні права та обов'язки і в той же час беруть участь у справі для захисту не своїх інтересів, а прав та інтересів інших осіб.

З урахуванням викладеного можна окреслити основні озна-ки судового представництва.

По-перше, судове представництво в цивільному процесі харак-теризується тим, що дії представника здійснюються в інтересах особи, суб'єктивні права або охоронювані законом інтереси якої підлягають захисту в суді. Представник, беручи участь у справі, не набуває для себе будь-яких благ, що пов'язані з вирішенням спо-ру або інших правових питань. Всі правові наслідки дій представ-ника поширюються лише на особу, яку він представляє.

По-друге, представництво здійснюється від імені того суб'єк-та, суб'єктивні права або інтереси якого підлягають судовому захисту.

По-третє, представника в суді може мати лише визначене за-коном коло суб'єктів. Ці суб'єкти є особами, що беруть участь у справі, тобто посідають визначене процесуальне становище. Крім того, це тільки ті особи, які мають особисту юридичну заінтере-сованість у розгляді справи.

Нарешті, судовий представник завжди діє в межах наданих йому повноважень, тобто