Чинне процесуальне законодавство відносить судового представника до осіб, що беруть участь у справі (ст. 98 ЦПК). Не-зважаючи на це, окремі автори не відносять судових представників до осіб, що беруть участь у справі, обґрунтовуючи цей висновок тим, що представники діють на захист інтересів особи, яку представля-ють, і тільки від її імені, а тому вони не мають юридичної заінтере-сованості у справі, їх процесуальні права обумовлені обсягом прав особи, яку представляють, а це означає, що дії, які вони виконують у процесі, не мають самостійного характеру. Інші вчені на підставі аналізу ознак, характерних для осіб, які беруть участь у справі, вклю-чають до їх складу і представників. Цей висновок є більш переконливим. Твердження, що представники не мають осо-бистого юридичного інтересу в справі, є необґрунтованими. Спра-ва в тому, що представники мають у процесі процесуальну заінтересованість, оскільки вони заінтересовані в розгляді справи на ко-ристь особи, яку представляють. Заінтересованість представників; обумовлена наявністю особистого інтересу у справі особи, від імені і на захист прав якої вони здійснюють свою діяльність.

Крім того, згідно із законом судові представники мають ком-плекс самостійних процесуальних прав і обов'язків поряд з іншими суб'єктами, що є особами, які беруть участь у справі (ст. 99 ЦПК). За невиконання своїх процесуальних обов'язків вони можуть бути притягнуті до відповідальності (ст. 117 ЦПК). Наприклад, ст.16 Закону України «Про адвокатуру» передбачає, що рішенням дис-циплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адво-ката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення, як адміністративне попередження; зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року; ану-лювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Непереконливим є і довід, що представники не можуть бути віднесені до осіб, які беруть участь у справі, оскільки вони діють в процесі не від свого імені, а від імені особи, інтереси якої захищають у суді. Правове становище кожного з учасників процесу має певні особливості, тому цю обставину слід розглядати лише як специфіку процесуального становища судового представника. Представники, незважаючи на те, що діють від імені особи, яку представляють, можуть у своїх міркуваннях торкатися правової суті цивільної справи, висловлювати думку з будь-яких питань у процесі її розгляду, а також у процесі перевірки та перегляду по-становлених рішень у передбаченому законом порядку. При цьо-му не має значення характер їх юридичної заінтересованості та від свого або чужого імені здійснюються необхідні процесуальні дії. Основним є те, що закон надшив представників самостійними процесуальними правами й поклав на них певні обов'язки, що за-безпечують виконання представницьких функцій по захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, яких вони представляють, та дають можливість впливати на рух і розвиток процесу.

Таким чином, все висловлене свідчить про те, що судові пред-ставники мають характерні ознаки осіб, які беруть участь у справі, і вони обґрунтовано віднесені цивільно-процесуальним законо-давством України до цієї групи учасників процесу.

Отже, судові представники — це самостійні суб'єкти цивіль-них процесуальних правовідносин, які є особами, що беруть участь у справі.

Здійснення функцій судових представників у цивільному су-дочинстві можливе за умови наявності відповідних повноважень, належним чином оформлених.

Згідно із ст. 113 ЦПК повноваження договірних представників стверджуються довіреністю. Довіреність від імені підприємств, установ, організацій видається за підписом власника, керівника або

іншої уповноваженої ними службової особи і засвідчується печат-кою відповідного підприємства, установи, організації, а від імені кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій — за підписом посадових осіб, уповноважених ста-тутом (положенням), з печаткою відповідної організації. Довіре-ності громадян посвідчуються нотаріально або на підприємстві, в установі, організації, де вони працюють; в управлінні будинка-ми за місцем проживання; військовослужбовців - у відповідній військовій частині; осіб, які мешкають у населених пунктах, де не-має нотаріальних контор, - у виконавчому комітеті міської, се-лищної чи сільської Ради народних депутатів; осіб, що перебува-ють на лікуванні, — у відповідному лікувальному закладі. Довіре-ності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, можуть бути посвідчені начальниками місць позбавлення волі (ст. 114 ЦПК).

Повноваження членів колегіальних органів управління кол-госпами, іншими кооперативними організаціями, їх об'єднання-ми, іншими громадськими організаціями стверджуються витягом з протоколу засідання належного органу управління, що уповно-важив вести справу в суді (п. 1 ст. 113 ЦПК).

В окремих випадках повноваження судового представника можуть бути підтверджені усною заявою довірителя із занесенням її до протоколу судового засідання (п. 5 ст. 113 ЦПК).

Повноваження батьків та усиновителів, що здійснюють пред-ставництво в інтересах своїх дітей, підтверджуються свідоцтвом про народження дитини або судовим рішенням про усиновлення. Опі-куни та попечителі повинні подати рішення державної адмініст-рації або відповідного виконкому Ради народних депутатів про призначення їх опікунами чи піклувальниками.

Оригінали або копії документів, що стверджують повнова-ження представників, приєднуються судом до справи. У прото-колі судового засідання повинен бути зроблений запис про те, який документ підтверджує повноваження представника, ким він виданий і чи правильно оформлений.

Особи, які не мають довіреності або інших документів, що стверджують їх повноваження на ведення справи в суді, не можуть бути допущені до участі в процесі як представники. Відсутність у представника належно оформлених повноважень позбавляє здій-снені ним процесуальні дії юридичної сили.

При наявності належним чином оформлених повноважень на ведення справи в суді