Повноваження представників прийнято поділяти на загальні та спеціальні. До загальних відносяться ті, якими судові представ-ники володіють як особи, що беруть участь у справі. Відповідно до ст. 99 ЦПК це право знайомитися з матеріалами справи, роби-ти з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, по-давати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотан-ня та відводи, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, а також інші процесуальні права. Таким чином, обсяг загальних повноважень Представника закон окреслює тими процесуальними правами, без використан-ня яких він не може здійснювати представницькі функції. Спе-ціальні — це повноваження по виконанню дій, що спрямовані на розпорядження предметом спору та розвиток процесу. З урахуван-ням цього до спеціальних повноважень належать: право передачі справи до товариського чи третейського суду, повної або частко-вої відмови від позовних вимог, визнання позову, зміна предмета позову, укладення мирової угоди, передачі повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей (ст. 115 ЦПК). Слід звернути увагу на те, що право на здійснення спеціальних повноважень договірним представником повинно бути спеціально обумовлено у виданій йому довіреності, а обсяг цих повноважень цілком залежить від волевиявлення довірителя. Ця вимога поширюється і на громадських представників.

Що стосується законних представників, то вони можуть здійс-нювати в суді всі ті процесуальні дії, які могли б виконувати самі особи, яких представляють, при наявності у них у повному обсязі цивільної процесуальної дієздатності та при умові безпосередньої участі в процесі. Отже, законні представники вправі здійснювати самостійно, тобто без спеціальних на те повноважень, процесуальні дії, що перелічені у ст. 115 ЦПК.

Судові представники у цивільному процесі зобов'язані сум-лінно користуватися належними їм правами і виконувати відповідні обов'язки.

Розділ 2

Представництво адвоката у цивільному процесі.

2.1. Процесуально-правове становище адвоката при веденні цивільних справ у суді першої інстанції

Законність і обґрунтованість судового рішення, швид-кість розгляду цивільної справи значною мірою залежать від повноти її підготовки до судового розгляду. Тут закладається основа успішного вирішення судом спору про право чи іншої правової вимоги. В постанові Пленуму Верховного Суду Украї-ни від 5 березня 1977 р. № 1 із змінами на 25 травня 1998 р. «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» підкреслено, що підготовка справ до судового розгляду — важлива самостійна стадія цивільного процесу, метою якої є забезпечення правиль-ного і своєчасного вирішення цивільних справ. Підготовка кож-ної цивільної справи до розгляду в судовому засіданні, незалеж-но від її складності, є обов'язковою і повинна бути проведена в строки, передбачені ст. 146 ЦПК1. Підготовка справи до судового розгляду є обов'язковою і при новому розгляді справи після ска-сування раніше постановленого рішення2.

Належно проведена підготовка справи до судового розгля-ду має значення для якісного вирішення цивільних справ. Недо-оцінка значення цієї стадії процесу, формальне ставлення до неї призводить до відкладення розгляду справи, тяганини, а нерідко і до постановлення необґрунтованих рішень.

На підставі наданих повноважень адвокати допомагають заінтересованим особам звернутися до суду за захистом їх цивільних прав. Для цього використовуються цивільні проце-суальні засоби — позовна заява, в справах, що виникають з адміністративно-правових відносин — скарга і заява, а при окремому провадженні — заява.

До подачі позову адвокат виконує значну і складну допроцесуальну роботу по вивченню матеріалів справи і написан-ню заяви. Матеріали справи складаються з усних пояснень заінтересованих осіб і поданих ними документів — договорів, посвідчень, постанов, довідок, квитанцій, актів, ордерів, лис-тів службового і особистого характеру, що містять відомості, які мають значення для справи. Згідно з ст. 6 Закону про адвокатуру адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних справах.

Вивчення матеріалів справи дає можливість адвокату: визначитися у правовій природі позову, його елементах і наявності необхідних підстав для реалізації права на пред'яв-лення позову, намітити склад сторін та інших осіб, які візь-муть участь в справі, та інших учасників процесу; визначити предмет доказування і докази для їх підтвердження, зібрати їх і подати судові з позовною заявою.

Для того щоб позов міг виконати роль засобу порушення су-дової діяльності, він повинен містити в собі певні складові час-тини (елементи). Елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позови. За елементами проводить-ся класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для організації захисту відповідача проти позову, для вирішення питання про прийняття позову до судового провад-ження. Вони визначають суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні.

Кожний позов складається з трьох елементів: предмета, під-стави, змісту.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна носити правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також бути підвідомчою суду.

В процесі розгляду та вирішення цивільної справи по суті по-зивач має право змінити предмет позову (ст. 103 ЦПК), тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, в процесі розгляду справи він може замінити цю вимогу іншою. Таке право позивача забезпечує швидкість і оперативність розгляду справи. Однак зміна предмета позову можлива лише протягом розгляду справи по суті
і в межах спірних правовідносин. У випадку,