на виробничому рівні — наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, орга-нізації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства або уповноважений ним орган чи пред-ставник;—

на галузевому, територіальних рівнях — наймані пра-цівники підприємств, установ, організацій однієї або декіль-кох галузей (професій), або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об'єднання або інші уповнова-жені цими найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи чи представники;—

на національному рівні — наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єд-нання чи інші уповноважені найманими працівниками орга-ни та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості адміністра-тивно-територіальних одиниць України.

За характером індивідуальні трудові спори поділяються на спори про застосування норм трудового законодавства, а також спори про встановлення нових або зміну існуючих умов праці. Наприклад, спори про поновлення на роботі, про зняття накладеного дисциплінарного стягнення, про стягнен-ня заробітної плати належать до спорів про застосування чинного законодавства про працю. Спори про встановлення нових або про зміну існуючих умов праці, як правило, носять колективний характер і тому є колективними трудовими спорами. Разом з тим мають місце й індивідуальні спори про встановлення нових або зміну існуючих умов праці, наприклад про присвоєння кваліфікаційного розряду робітникові.

Залежно від виду трудового спору та його характеру визначається порядок його вирішення. Для індивідуальних трудових спорів про застосування законодавства про працю передбачено два способи вирішення: 1) загальний порядок, коли спір спочатку розглядається в комісії з трудових спорів, а у разі незгоди працівника або власника з рішенням КТС — у судовому порядку; 2) безпосередньо в районному (міському) суді.

На Заході загальноприйнятим є розподіл трудових спорів за суб'єктним складом та предметом спору на чотири голов-них види: колективні та індивідуальні, конфлікти інтересів (економічні) та конфлікти права (юридичні). Конфлікти інтересів виникають у зв'язку з вимогами встановлення нових або зміни існуючих умов праці; конфлікти права сто-суються тлумачення чи застосування норм, що встановлені законами, колективними договорами або іншими правови-ми актами (Киселев И.Я. Цит. раб. — С. 165). Способів ви-рішення трудових конфліктів тільки два: розгляд спору в судових чи адміністративних органах та примирно-третей-ський розгляд. Причому в кожній країні є свої особливості. Разом з тим існує єдине загальне правило: колективні еко-номічні спори звичайно розглядаються в рамках примирно-третейської процедури, оскільки такі спори пов'язані, як правило, зі створенням нових правових норм. Наприклад, у США для вирішення колективних економічних конфліктів та індивідуально-юридичних конфліктів застосовується при-мирно-третейський метод, а для колективних юридичних конфліктів — судово-адміністративний розгляд; у Велико-британії примирно-третейський метод та судовий розгляд за-стосовується для всіх видів трудових конфліктів; у Франції колективні економічні та юридичні конфлікти вирішуються за допомогою примирно-третейського методу, а для вирішен-ня індивідуальних юридичних конфліктів передбачено су-дове розбирання.

Примирно-третейська процедура включає три методи: пе-реговори сторін, примирення (посередництво), трудовий арбіт-раж. При цьому примирно-посередницька процедура не пе-редбачає створення комісії з трудових спорів. Посередництво може бути примусовим та добровільним. Для розгляду та вирішення юридичних (індивідуальних та колективних) тру-дових спорів в усіх країнах Заходу застосовуються суди, а іноді, у США, — адміністративні органи. У більшості європей-ських країн такі спори розглядаються у спеціалізованих су-дах з трудових справ (див. Киселев И. Я. Организация и дея-тельность трудовых судов: зарубежный опыт. — М., 1996). Компетенція цих судів полягає у вирішенні індивідуальних та колективних трудових конфліктів. При цьому застосову-ються норми цивільно-процесуального права, але є суттєві процесуальні особливості розгляду трудових конфліктів. Як зазначає І.Я. Кисельов, створення трудових судів, активний розвиток трудової юстиції — логічний наслідок визнання ав-тономії трудового права, що сприяє закріпленню і подальшо-му ствердженню цієї автономії (Киселев И.Я. Цит. раб. — С. 177). У зв'язку з цим західні фахівці підкреслюють не-обхідність формування процесуального трудового права.

2. Порядок вирішення колективних трудових спорів

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про порядок вирі-шення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 берез-ня 1998 p. колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудо-вих відносин, щодо:

а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

г) невиконання вимог законодавства про працю. Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здій-снюється з питань, передбачених:—

пунктами "а" і "б" ст. 2 Закону, примирною комісією, а у разі неприйняття рішення у строки, встановлені ст. 9 Зако-ну, — трудовим арбітражем;—

пунктами "в" і "г" ст. 2 Закону, — трудовим арбіт-ражем.

Примирна комісія — це орган, призначений для вироб-лення рішення, що може задовольнити сторони колективно-го трудового спору (конфлікту), та який складається із пред-ставників сторін (ч. 1 ст. 8 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"). Відповідно до статей 7—10, 13, 14 Закону розроблено і за-тверджено наказом Національної служби посередництва і примирення (далі — НСПП) від 4 травня 1999 p. №36 Поло-ження про примирну комісію, яким визначено порядок утво-рення примірної комісії; порядок розгляду колективного тру-дового спору (конфлікту) та прийняття рішення; статус члена примірної комісії, його права.

Примирна комісія утворюється за ініціативою однієї із сторін на виробничому рівні — у 3-денний, на галузевому чи територіальному рівні — у 5-денний, на національному рівні — у 10-денний строк з моменту виникнення колектив-ного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості пред-ставників сторін.

Порядок визначення представників до примирної комісії визначається кожною із сторін