Сукупність злочинів – це така форма їх множинності, при якій поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає двом або більше різним юридичним складам злочинів і за жоден із цих злочинів на час вчинення останнього особа не була засуджена. Ознаки: 1) різні юридичні склади злочинів; 2) за жоден зі злочинів особа не була засуджена. Сукупність необхідно відрізняти від конкуренції кримінально-правових норм (при сукупності кваліфікація здійснюється за двома складами, при конкуренції – за якимось одним). У КК не вжито термін “сукупність злочинів”, її “представляють” інші формулювання: “вчинення кількох злочинів” (ст.42), “двох або більше злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, ні за один з яких її не було засуджено” (ч.1 ст.42), інші формулювання. Постанова Пленуму ВС від 22.12.95 №22 “Про практику призначення судами кримінального покарання” п.15: “передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами або пунктами однієї статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. В такому ж порядку призначається покарання в разі вчинення особою дій, одні з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а інші як готування, замах або співучасть у злочині”. Сукупність злочинів має місце тоді, коли ці злочини кваліфікуються: 1) за різними статтями ОЧ КК; 2) за однією й тією самою статтею ОЧ КК, але за різними її частинами (пунктами), що мають самостійні санкції; 3) за однієї й тією самою статтею або однією й тією самою частиною (пунктом) статті ОЧ КК, але в одному випадку – з посиланням на ст.17 чи ст.19 КК, а в іншому – без такого посилання, тобто коли в одному випадку злочин був закінчений, а в іншому мало місце готування до такого злочину чи замах на нього, або коли в одному випадку особа була виконавцем (співвиконавцем) злочину, в іншому – іншим співучасником такого злочину; 4) за однієї й тією самою статтею або однією й тією самою частиною (пунктом) статті ОЧ КК, але в одному випадку – з посиланням на ст.17 (ст.17, 19) КК, а в іншому – з посиланням на ст.19 (ст.19, 17) КК, тобто коли в одному випадку з боку особи мали місце готування або замах на злочин, а в іншому – співучасть у такому злочині; 5) за однієї й тією самою статтею або однією й тією самою частиною (пунктом) статті ОЧ КК, якщо змінювалася редакція цієї статті чи цієї частини (пункту) статті і ці зміни призвели до створення нового за суттю юридичного складу злочину (напр., перший за ч.2 ст.89 КК в редакції від 17.06.92, а другий – за ч.2 ст.80 КК в редакції від 28.01.94). Види сукупності – ідеальна, реальна, реально-ідеальна. Ідеальна сукупність – особа одним діянням вчиняє два або більше злочини, що мають різні юридичні склади. Окремим проявом ідеальної сукупності буде також вчинення одного закінченого злочину, яке водночас є готуванням до іншого злочину чи замахом на іншій злочин (умисне вбивство потерпілого з метою угону автомобіля). Реальна сукупність – особа окремим діяннями і різний час вчиняє два або більше злочини, що мають різні юридичні склади (вчинення злісного хуліганства, а потім чинити опір при затриманні працівнику міліції). Як реальну сукупність злочинів треба розглядати і вчинення у різний час двох окремих крадіжок – спочатку крадіжки державного майна, а потім – приватного. При цьому проміжок часу значення не має – хвилини чи роки. Реально-ідеальна сукупність – кілька злочинів, що мають різні юридичні склади, особа вчиняє кількома діяннями, і принаймні одне з цих діянь одночасно передбачене кожним із зазначених складів (напр., вбивство потерпілого під час угону автомобіля). Кримінально-правове значення сукупності злочинів: 1) особа визнається винною у вчиненні кількох злочинів; 2) у формулі кваліфікації при сукупності злочинів кожний юридичний склад злочину відображається окремо; 3) кримінальним законом (ст.42 КК) передбачений особливий порядок призначення покарання при сукупності злочинів; 4) при реальній сукупності злочинів факт вчинення особою кількох злочинів може розглядатись як обставина, що обтяжує відповідальність (п.1 ст.41 КК).

Суть і мета покарання.

Покарання – найбільш суворий захід кримінально-правового впливу, який, будучи основною формою кримінальної відповідальності особи за вчинений нею злочин, признається судом, призначається судом від імені держави в обвинувальному вироку і полягає в передбачених кримінальним законом позбавленнях чи обмеженнях її прав і свобод, а також тягне особливий кримінально-правовий стан особи – судимість. Місце покарання в системі заходів кримінально-правового впливу зумовлене тим, що: 1) покарання – це захід кримінально-правового впливу, що застосовується в межах кримінальної відповідальності особи; 2) покарання є основною формою кримінальної відповідальності особи; 3) за своїм змістом покарання є (має бути) найбільш суворою формою кримінальної відповідальності. Основні ознаки покарання: 1) покарання завжди є примусовим заходом з боку держави (застосовується відповідним державним органом до особи незалежно від її волі); 2) покарання – конкретні його види – передбачене лише в кримінальному законі; 3) покарання може бути передбачене лише за діяння, яке кримінальним законом визначене як злочин (інші правопорушення не тягнуть такого примусового заходу); 4) покарання за своїм змістом полягає у позбавленні або обмеженні певних прав і свобод особи, яка вчинила