Однак відмова суду в прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно з ст. 64 Кон-ституції, не може бути обмежене.

На розвиток положень ч. 2 ст. 124 Конституції про поши-рення судового захисту, їх офіційного тлумачення Конститу-ційним Судом Верховний Суд України в п. 2 постанови Пленуму від ЗО травня 1997 p. №7 "Про посилення судово-го захисту прав та свобод людини і громадянина" роз'яснив судам, що вони не вправі з часу введення в дію Конституції відмовляти фізичним чи юридичним особам у прийнятті до судового розгляду заяв і звернень. При цьому він звернув увагу на те, що коло прав та свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією, не є вичерпним (див. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — №1. - С. 242).

Тому у випадках, коли районні суди помилково відмов-ляли у прийнятті позовних заяв щодо індивідуальних тру-дових спорів після введення в дію Конституції, рекомендую-чи позивачам звертатися до КТС для попереднього їх розв'я-зання, суд вищестоячої інстанції (касаційної і в порядку на-гляду) правильно скасовував ухвали районних судів, направ-ляючи позови до тих же судів для розгляду по суті заявле-них вимог.

Проходження попередніх позасудових процедур не є обмеженням права на судовий захист, передбаченого ст. 55 Конституції. Звертатися чи не звертатися до цих процедур є правом, а не обов'язком зацікавленої особи і не додержання їх не може бути підставою для відмови у прийнятті заяви або для скасування рішення.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 p. №15 внесено зміни і доповнення до п. З поста-нови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 p. №9, в якому зазначається, що за загальним правилом індивідуальні трудові спори вирішуються судами безпосеред-ньо або після їх попереднього розгляду комісією по трудо-вих спорах.

У будь-якому разі безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються заяви звільнених працівників про по-новлення на роботі незалежно від підстави припинення трудо-вого договору, зміну дати і формулювання причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеопла-чуваної роботи, про виключення з членів кооперативу, колек-тивного сільськогосподарського підприємства, іншої громад-ської організації, а за заявами керівників підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення та іншого відок-ремленого підрозділу), їхніх заступників, головних бухгалте-рів підприємств, установ, організацій, їхніх заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспек-цій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб дер-жавної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами, керівних працівників, які обираються, за-тверджуються або призначаються на посади державними орга-нами, органами місцевого самоврядування, а також громадськи-ми організаціями та іншими об'єднаннями громадян, крім цього, і спори з питань переведення на іншу роботу і накладення дисциплінарних стягнень. Відповідно до п. 1 Перехідних положень Конституції України інші трудові спори вирішу-ються на розсуд заявника безпосередньо судом або після їх попереднього розгляду комісією з трудових спорів.

Слід мати на увазі, що Пленум Верховного Суду Украї-ни в п. 8 постанови від 1 листопада 1996 p. №9 "Про застосу-вання Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому по-рядку (Вісник Верховного Суду України. — 1998. — №3).

Сьогодні КТС продовжують діяти і розглядати індиві-дуальні трудові спори про застосування законодавства про працю, крім спорів, вказаних у статтях 222, 232 КЗпП. Проте необхідно відзначити низьку ефективність їх діяльності, на що зверталась увага в літературі (див., наприклад, Яресько А. Доцільність функціонування комісій по трудових спорах // Право України. - 1998. - №4. - С. 53-55, 66; Чанише-ва Г., фадєєнко А. Розгляд судами справ у спорах, що вини-кають з трудових правовідносин (окремі питання) // Пра-во У країни. — 1998. — №8. — С. 58—63). Становище не зміни-лось і з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень, що стосуються розгляду індивідуальних трудо-вих спорів, до Кодексу законів про працю Української РСР та визнання такими, що втратили силу деяких законодавчих актів" від 18 лютого 1992 p., яким був змінений статус КТС. Нині КТС є органом трудового колективу. Правовий статус цього органу і порядок його діяльності врегульовано більш повно порівняно з іншими органами трудового колективу.

Однак, як свідчить практика, працівники з різних при-чин (невіра в справедливе вирішення справи, очікування розправи з боку власника або уповноваженого ним органу тощо) до КТС звертаються не часто. На багатьох підприєм-ствах (в переважно недержавних) КТС взагалі не обирають-ся. Так, у 1998 p. перевірками, проведеними Державною інспек-цією праці, більш як 460 підприємств різних форм власності встановлено, що комісії з трудових спорів створено лише на кожному другому підприємстві. Здебільшого вони обира-ються не загальними зборами, конференцією, а утворюються наказами керівників підприємств (Праця і зарплата. — 1999. — №5 (165). — Березень). З урахуванням конституційного права на судовий захист постає питання про доцільність збереження в новому Трудовому кодексі порядку, передбачено-го главою XV КЗпП.

Враховуючи те, що вирішення індивідуальних трудових спорів на підприємстві, в установі, організації поступово