Реферат на тему:

Поняття джерел (форм) трудового права та види нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини

Поняття джерел трудового права. Регулювання трудових та інших, тісно пов’язаних з ними відносин, здійснюється законодавством про працю. Згідно зі ст. 4 КЗпП законодавство про працю складається з КЗпП та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (рис. 2.1).

У теорії права законодавство розглядається як у широкому, так і у вузькому розумінні. У широкому розумінні законодавство — це кодекс, закони й інші нормативно-правові акти, а у вузькому розу-мінні лише кодекс і закони.

Чинний КЗпП не містить поняття трудового законодавства, але в багатьох його статтях вказується на регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними відносин саме законодавством чи законом1. У ст. 8 КЗпП вказано, що трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснено працевлаштування працівника, та міжнародними договорами України. Варто врахувати: якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Для трудового права важливе значення мають конвенції МОП, які визначають зміст правових інститутів законодавства про працю, і Декларації МОП щодо принципів і прав у сфері праці та інші міжнародно-правові документи у сфері регулювання умов праці, а також Рекомендації МОП.

Договорами у сфері регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними відносин є також міжнародні договори України (двосторонні та багатосторонні).

Джерелами трудового права є й акти локального формотворення працівників і роботодавців. Джерелами права в організації — колективний договір та інші локальні акти й соціально-партнерські угоди.

Таким чином, джерела трудового права — це нормативно-правові акти: КЗпП, закони України, міжнародні договори України, міжнародні угоди та інші акти законодавства України, прийняті відповідно до Конституції України, КЗпП, які регулюють трудові та інші тісно пов'язані з ними відносини у сфері застосування праці.

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ, в якому містяться юридичні норми.

Джерело трудового права — це офіційний акт нормотворчості держави або прийнятий з її дозволу; ним встановлюються, змінюються або скасовуються правові норми, що регулюють відносини, які є предметом трудового права.

Джерела трудового права необхідно відрізняти від правових актів застосування чинного трудового законодавства. Так, рішення місцевого суду щодо трудовому спору — це правовий акт застосування норм трудового законодавства, а не джерело трудового права.

Особливості джерел (форм) трудового права визначаються насамперед специфікою предмета та методу правового регулювання соціально-трудових відносин, сферою дії нормативно-правових актів про працю та наявністю спеціальних функціональних органів, що регулюють соціально-трудові відносини, сприяють реалізації принципу соціального партнерства.

Класифікація і види джерел трудового права. Джерела трудового права класифікують за різними критеріям (рис. 2.2). Враховуючи те, що правотворча діяльність у сфері праці здійснюється різними органами держави, класифікація джерел трудового права здійснюється органами, які приймають нормативні акти різної юридичної сили.

Джерела трудового права відрізняються за суб’єктами, які їх приймають: Верховна Рада України, органи міжнародно-правового регулювання праці, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства, місцеві органи влади та місцевого самоврядування, соціальні партнери й інші суб’єкти.

За ступенем їх важливості та ієрархією джерела трудового права поділяються на закони та підзаконні акти трудового законодавства.

Юридична ієрархія (юридична сила) визначає значення нормативно-го акта (його верховенство чи підлеглість) порівняно з іншими дже-релами трудового права (рис. 2.3).

Серед джерел трудового права особливе місце займає Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Конституція України має найвищу юридичну силу. Нор-ми Конституції є нормами прямої дії.

Чинні міжнародні договори та угоди у сфері праці, ратифіковані Верховною Радою України — це частина національного законодавства України і складова її правової системи.

Наступним джерелом трудового права, за юридичною ієрархією, є закони України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).

Закони, за способом прийняття, поділяються на конституційні й звичайні. До комплексних законів входять норми не лише трудового законодавства, а й інших галузей права1.

До функціональних законів входять норми окремих інститутів трудового права2.

Закони про працю можуть бути кодифіковані, наприклад КЗпП, і поточні щодо окремих інститутів трудового права-.

Важливим джерелом трудового права є Кодекс законів про працю України (надалі Кодекс, КЗпП). Кодекс є кодифікованим джерелом трудового права України і визначає правові засади й гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює суспільні відносини, що входять у предмет трудового права. Чинний Кодекс прийнятий 10 грудня 1971 p., його введено в дію 1 червня 1972 р.4. Відтоді до нього вносилися численні зміни і доповнення стосовно важливих питань правового регулювання праці.

Джерелом трудового права є також і підзаконні нормативно-правові акти, які регулюють трудові та тісно пов'язані з ними відносини. Вони у свою чергу поділяються на такі, що поширюються на всіх суб'єктів трудового права, і такі, що поширюються на окремі галузі господарювання.

Принципи побудови системи джерел за юридичною ієрархією визначені професором В. І. Прокопенком5. Вони являють собою порядок розміщення джерел права та законодавства в системі залежно від їх юридичної сили і зводяться до таких принципів:*

відмінність конституційного і законодавчого регулювання;*

пріоритет актів законодавчої влади перед актами виконавчої та судової влади;*

перевага актів органів