Курсова робота

Колективні трудові спори

З М І С Т

ВСТУП

Інтереси роботодавця і найманого працівника не завж-ди збігаються, і, природно, можливе зіткнення цих інтересів на будь-якій стадії трудових правовідносин, що в свою чергу призводить до виникнення розбіжностей. За останні роки збільшилася кількість трудових спорів, в тому числі тих, що розглядаються судами. Так, тільки в 1997 p. кількість справ, що виникають з трудових правовідносин, збільшилась, по-рівняно з 1996 р., на 96%. Найчастіше працівники зверталися до суду з позовами про погашення заборгованості з випла-ти заробітної плати. У 1997 p. судами різних рівнів 84,3% таких позовів було задоволене; у 1998 p. із 247 519 позовів позитивно для найманих працівників було вирішено 89,2% позовів; така сама тенденція спостерігалася і в 1999 p. (Пра-ця і зарплата. — 2000. — №11. — Березень).

Як уже зазначалось, останнім часом зросла кількість по-рушень трудових прав громадян. Найбільш чисельними є порушення законодавства про оплату праці. На 10 січня 2000р. заборгованість із виплати заробітної плати станови-ла 6 395 млн грн. Лише третина (35,8%) загальної суми бор-гу припадає на підприємства, установи та організації дер-жавної форми власності. Решта боргу утворилася на недержавних підприємствах, зокрема 27,7% — в акціонерних то-вариствах та 29,8% — в колективних сільськогосподарських підприємствах (Соціально-економічне становище України за 1999 рік // Урядовий кур'єр. - 2000. - 29 березня).. За останні два роки загальна сума заборгованості збільшилась удвоє. Заборгованість на одного працюючого становила май-же 700 грн. Своєчасно не одержують заробітну плату 2/3 працюючих. Відсутність коштів на оплату праці призводить до виплати заробітної плати не у грошовій формі. Примусо-ве запровадження неповної зайнятості; надання відпусток без збереження заробітної плати або з частковим її збере-женням, невиплати допомоги в разі тимчасової непрацездатності, порушення строків розрахунку в разі звільнення; недотримання державного гарантування мінімального роз-міру заробітної плати; порушення порядку виплати, нараху-вання та перерахунку розмірів відшкодування втраченого заробітку, сум одноразової допомоги, компенсації витрат на медичну й соціально-побутову допомогу потерпілим на ви-робництві. Несвоєчасна виплата заробітної плати працівникам бюджетної сфери, а також вилучення з Державного фонду зайнятості населення коштів стали однією з причин колек-тивного трудового спору між Федерацією профспілок і Ка-бінетом Міністрів України у 1998 p.

Чимало спорів виникає у зв'язку з порушеннями веден-ня трудових книжок. Лише на кожному 5—6 із перевірених у 1998 p. Державною інспекцією праці підприємств у повно-му обсязі виконуються вимоги Інструкції про порядок ве-дення трудових книжок. Порушуються норми трудового за-конодавства щодо укладення, зміни та припинення трудово-го договору. Нерідко, особливо на підприємствах недержав-ної форми власності, застосовується контрактна форма тру-дового договору, укладаються строкові договори у випад-ках, не передбачених чинним законодавством.

Порушення мають місце при укладенні та виконанні ко-лективних договорів і угод. Так, нерідко в колективних дого-ворах не забезпечується державна гарантія мінімального розміру заробітної плати, не передбачається її виплата нату-рою, відсутні норми про порядок надання відпусток без збе-реження заробітної плати або з частковим її збереженням за згодою сторін з ініціативи власника.

Гострою залишається проблема порушення законодавства про працю неповнолітніх, а також молоді, інвалідів.

Ці та інші порушення законодавства про працю є сьогодні основною причиною виникнення як індивідуальних, так і колек-тивних трудових спорів. Слід розрізняти причини трудових спорів (конфліктів) та умови їх виникнення. Останні сприяють більшій кількості трудових спорів. Як вже зазначалося, при-чинами трудових спорів є численні порушення законодав-ства про працю, що мають місце на практиці, а також відсутність знань або низький рівень знань трудового законодавства.

ПОНЯТТЯ ТРУДОВИХ СПОРІВ, ЇХ ВИДИ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ

Умови виникнення трудових спорів поділяються на два види: організаційно-виробничого характеру та правового. До першого виду належать: недоліки в організації виробництва і праці, зокрема, простої; залучення до надурочних робіт, ро-боти у вихідні дні тощо; недоліки в нормуванні праці, органі-зації оплати праці на підприємстві; погані умови праці; недоліки в організації охорони праці та ін.

Серед умов правового характеру слід виділити недоско-налість чинного законодавства про працю (наявність прогалин у праві, нечітких формулювань, що дають підстави для різного їх тлумачення), а також невідповідність чинних норм трудово-го законодавства новим суспільним і економічним відносинам.

Трудові спори — це неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів розбіжності між працівником (колективом пра-цівників) і власником підприємства (уповноваженим ним органом) з приводу застосування норм трудового законо-давства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці. Моментом виникнення індивідуального трудового спору є звернення із заявою до відповідного органу, що роз-глядає трудові спори. Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від власни-ка або уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову в задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника або упов-новаженого ним органу (представника), або коли строки розгляду вимог, передбачених Законом закінчилися, а відповіді від власника не надійшло ст. 6 Закону України "Про вирі-шення колективних трудових спорів (конфліктів)".

Класифікувати трудові спори по видах можна за наступ-ними підставами: за суб'єктами; змістом; характером і поряд-ком розгляду (підвідомчості). За суб'єктами розрізняють індивідуальні та колективні трудові спори. Якщо суб'єктами індивідуальних трудових спорів є працівник і власник під-приємства (уповноважений ним орган), то суб'єктами колективних трудових спорів є:—

на виробничому рівні — наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, орга-нізації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша уповноважена найманими