Коли йдеться про зміни у законодавстві, на увазі, звичайно, маються ті зміни, які містять нові Цивільний і Господарський кодекси України. Насамперед ЦК, який містить концептуально інші підходи до відомих раніше юридичній науці понять, зокрема, це стосується поділу юриди-чних осіб на види, їх організаційно-правових форм тощо.
Почнемо з визначення дефініції «юридична особа». Згідно з ст. 23 ЦК УРСР 1963 р. по-няття юридичної особи розкривалося через сукупність певних ознак, до яких належать органі-заційна єдність; наявність відокремленого майна; участь у цивільному обороті від свого імені; здатність нести відповідальність; здатність бути позивачем або відповідачем у суді. На відміну від ЦК УРСР 1963 р. новий Кодекс не дає розгорнутого визначення юридичної особи. Відповід-но до ст. 80 ЦК юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому за-коном порядку. Юридична особа може бути позивачем та відповідачем у суді. І хоча може ви-никнути запитання стосовно того, а що таке «організація» і чому Кодекс не містить визначення цього поняття, проте навряд чи законодавець вкладав у визначення поняття юридичної особи принципово інший підхід. Тому цілком виправданим буде розгляд даного поняття через сукуп-ність вже зазначених вище ознак, які давно відомі юридичній науці.
Здійснюючи функції суб'єкта цивільних правовідносин, юридична особа повинна мати такі властивості, як правоздатність і дієздатність, якими згідно з ст. 80 ЦК вона наділяється. Конкретніше ці поняття розкриваються у статтях 91 і 92 ЦК. Слід зауважити, що до прийняття нового Цивільного кодексу юридичні особи мали спеціальну правоздатність: ст. 26 ЦК УРСР визначала, що юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Тобто кожна юридична особа мала права і обов'язки, визначені її статутом. Нато-мість ст. 91 нового
Цивільного кодексу встановила, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою мо-жуть належати лише людині. Така правоздатність називається загальною або універсальною. Надання універсальної правоздатності можна вважати позитивним явищем, зумовленим розви-тком ринкових відносин, оскільки відпадає необхідність відтворювати в установчих документах всі можливі види діяльності, щоб у подальшому, наприклад, укладені договори юридичної осо-би не виходили за межі передбаченої установчими документами правоздатності. Проте поло-ження ст. 91 ЦК вже зараз тлумачаться по-різному. Зокрема, є точка зору, що якщо у засновни-цьких документах комерційної організації не міститься вичерпного переліку видів діяльності, котру вони здійснюють, то вона може займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. У даному випадку, реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Якщо ж установчими документами юридичної особи визначено вичерпний перелік можливих видів діяльності, то можна вважати, що вона наділена спеціаль-ною правоздатністю, виходити за межі якої неприпустимо. Укладені такою юридичною особою за межами правоздатності угоди є недійсними. На нашу думку, запропоноване тлумачення за-значеної норми статті є спірним, оскільки вона не містить диспозитивності у визначенні циві-льної правоздатності юридичної особи. Оптимальніше було б визначити у ст. 91, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, за винятком випадків, передбачених законом. Адже певні обмеження мають бути обов'язково встановлені стосовно державних підприємств, які діють в публічних інтересах та які мають бути обмежені, напри-клад, в частині розпорядження своїм майном.
Дієздатність юридичної особи відповідно до ст. 92 ЦК полягає в тому, що вона може на-бувати цивільних прав та обов'язків, здійснювати їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Склад і перелік органів юридичної особи, порядок їх утво-рення, компетенція визначаються для різних видів юридичних осіб і регулюються Цивільним кодексом, відповідними законами про цих юридичних осіб та засновницькими документами юридичної особи. Саме органи юридичної особи формують і виражають її волю, їхніми діями вона здобуває цивільні права і несе цивільні обов'язки. Особливо слід звернути увагу на поло-ження ч. З ст. 92, якою встановлено, що у відносинах із третіми особами обмеження повнова-жень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юри-дична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Тобто, якщо уповноваженою особою, наприклад директором, укладено договір від імені юридичної особи, то остання не може оспорювати його дійсність з огляду на те, що дире-ктор вийшов за межі наданих йому статутом повноважень, наприклад, потрібна була згода зага-льних зборів тощо. Лише у випадку, якщо інша сторона знала, що директор не має відповідних повноважень і юридична особа це доведе, дійсність договору можна заперечувати. На нашу ду-мку, така новела (зміна) є позитивною, оскільки, з одного боку, це додаткова гарантія дотри-мання прав осіб, які вступають у договірні відносини з юридичною особою, з іншого — це має запобігти можливим зловживанням з боку представників юридичних осіб.
Ще однією суттєвою зміною, що стосується загальних положень про юридичних осіб, є передбачена ч. 4 ст. 90 ЦК обов'язковість юридичної особи у разі зміни свого найменування помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити про це всім особам, з яки-ми вона перебуває у договірних відносинах.
Відбулися зміни у створенні та припиненні юридичних осіб. Зокрема, ст. 87 ЦК визначе-но, що для створення юридичної особи її