Наведене вище свідчить, що мета юридичної особи є визначальною її характеристикою. Чи можна уявити існування такої особи, мета якої не визначена хоча б у загальних рисах? Вважаю, ні. Крім того, чітке окреслення мети виконує низку важливих функцій. Зокрема, визначення підприємницької мети дозволяє віднести особу до числа суб'єктів підприємницької діяльності, що, в свою чергу, поширює на неї норми про оподаткування, звітність, умови здійснення певних видів діяльності (наприклад, ліцензування), передбачає додаткові процедури припинення діяльності (наприклад, у зв'язку з оголошенням банкрутом), встановлює необхідність формування статутного капіталу тощо. Визначення іншої (непідприємницької мети) дозволяє передбачити для організації певні пільги в оподаткуванні її доходів, умови розподілу коштів та використання майна при ліквідації. Визначення мети названих осіб для окреслення обсягу її правоздатності — єдиний методологічний прийом, з допомогою якого можна привести до ладу різноманітність конкретних юридичних відносин, пов'язаних з юридичною особою.

Отже, кожна юридична особа, як і будь-яка організація, має певну мету. А це, в свою чергу, підтверджує правильність та доцільність збереження норми ст. 26 ЦК України, яка обмежує правоздатність даної особи саме цілями, визначеними в установчих документах, а не видами діяльності. Прирівняти її до правоздатності фізичної особи було б помилкою, оскільки остання не обмежується нічим, а зміст її визначається законом і є рівний для всіх. З огляду на викладене вище, вважаю, що правоздатність юридичних осіб повинна обмежуватися загальною метою їх створення, тобто має бути спеціальною. На відміну від людей, для яких основним питанням є питання про сенс життя, для юридичних осіб мета наперед визначається її засновниками. Таким чином, діюча ст. 26 ЦК України потребує лише «косметичної» правки, а не докорінних змін.

Встановивши, що зазначена особа має певну легальну мету, законодавець повинен визнати за нею право вчиняти будь-які дії, спрямовані на її досягнення, незалежно від того, в якій сфері вони здійснюються і якими саме діями досягаються. Причому, всі дії повинні бути так чи інакше пов'язані з її реалізацією. Так, якщо організація створена з метою здійснення благодійної діяльності, вона не визнається суб'єктом підприємництва і не може здійснювати діяльність, спрямовану на отримання прибутку. Останнє не означає, що благодійний фонд не може отримувати кошти і стимулювати їх якнайбільше надходження. Важливе не те, звідки гроші беруться, а те, на що вони використовуються. Ось тут і полягає різниця, оскільки благодійний фонд повинен використовувати їх на свої благодійні програми. Показовим у цьому контексті є ст. 20 Закону «Про благодійництво та благодійні організації», якою передбачено, що розмір витрат на утримання такої організації не може перевищувати 20 відсотків від її кошторису в поточному році. Значить, все решта — на благодійництво.

На мою думку, яка висловлювалася і раніше, джерелом правоздатності організацій є правоздатність її засновників. Тому організація не може мати більшого обсягу правоздатності, ніж її засновник.