Знов звернемось до зарубіжного досвіду регулювання питань охорони професійної таємниці, цього разу – у сфері надання медичних послуг. Так, наприклад, розділомКодексу лікарської етики Російської Федерації, що схвалений Всеросійським Пироговським з’їздом лікарів 7 червня 1997 року чітко передбачено обов’язок лікаря та інших осіб, які беруть участь в наданні медичної допомоги, щодо збереження лікарської таємниці та перелік підстав, за яких медична інформація може бути розкрита.

Нажаль, в Україні до цього часу не прийнято відповідного нормативного документу, на що постійно звертається увага фахівців [І. Сенюта. Етичні гарантії і права на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування / www.lawyer.org.ua/?w=r&i=12&d=417]. Проте, відповідний проект Етичного кодексу українського лікаря вже розроблений і винесений на обговорення; питанням збереження лікарської таємниці в ньому відведене належне місце. Так, згідно зі ст. проекту, при здійсненні своєї діяльності лікар повинен забезпечувати конфіденційність і зберігати лікарську таємницю. Документом встановлено, що лікар не має права розголошувати без дозволу пацієнта чи його законного представника відомості, отримані в ході обстеження та лікування, а також сам факт звертання за медичною допомогою. Усі відомості, передані лікареві пацієнтом в особистій бесіді, а також дані його обстеження заносяться в спеціальні медичні карти і є конфіденційними. Лікар зобов’язаний вжити всіх необхідних заходів щодо збереження і нерозголошення медичної таємниці, а також конфіденційності інформації про пацієнта на електронних носіях. Лікар (медичний працівник) не має права розголошувати медичну інформацію навіть після смерті пацієнта, за винятком випадків професійних консультацій чи обставин, передбачених законом. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в публікаціях повинна бути забезпечена анонімність пацієнта. Представлення пацієнта (колишнього пацієнта) на наукових конференціях, у наукових публікаціях, у засобах масової інформації є етичним лише за умови, що пацієнт поінформований про можливу втрату конфіденційності, усвідомлює це та у письмовій формі дає добровільну згоду на таке представлення.

Аналіз цього проекту дає підстави зробити висновок про відповідність його норм про правовий режим лікарської таємниці міжнародним документам, а також цивільному законодавству України в частині захисту особистих немайнових прав фізичних осіб.

Звертаємо також увагу на те, що на розгляді в парламенті знаходяться два законопроекти, які стосуються регламентації прав пацієнтів: це законопроекти „Про права пацієнтів в Україні” (реєстр. №№ , 2649-1), в яких містяться норми щодо захисту професійної медичної таємниці. Проте, оскільки жоден з проектів не був прийнятий в першому читанні Верховною Радою України IV скликання, вони будуть вважатися відкликаними.

ЖУРНАЛІСТСЬКА ТАЄМНИЦЯ

Декларацією принципів поведінки журналіста, прийнятою на Другому Всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів в Бордо 25-28 квітня 1954 року (із змінами, внесеними 2–6 червня 1986 року) встановлено, що журналіст зобов’язаний дотримуватися професійної таємниці та не розголошувати джерело інформації (п. Декларації).

Звернемося до зарубіжного досвіду. Хартією професійних обов’язків французьких журналістів (прийнято у 1918 році Профспілкою французьких журналістів, доповнення внесені у 1938 році) передбачено, що журналіст має дотримуватися вимог професійної таємниці. Згідно з Декларацією прав та обов’язків журналіста, прийнятою в Берні у 1972 році Швейцарською федерацією журналістів, журналісти дотримуються правил професійної таємниці та не розголошують джерел конфіденційної інформації.

Згідно Кодексу преси Германської Ради преси (1992 рік), конфіденційність повинна бути суворо дотримана. Кожна особа, яка працює в пресі, дотримується правил збереження професійної таємниці, користується передбаченим в законі правом відмови від показань свідка і не називає імен своїх інформантів без їх явно вираженої згоди. Преса, згідно цього Кодексу, поважає приватне життя та інтимну сферу людини. Однак, якщо поведінка людини в приватному житті зачіпає суспільні інтереси, то воно може стати предметом обговорення в пресі. При цьому необхідно слідкувати за тим, щоб публікація матеріалу не зачіпала права третіх осіб на недоторканість їх особистого життя.

25 березня 1996 року Литовською спілкою журналістів, Литовською асоціацією журналістів та іншими професійними та інформаційними організаціями був прийнятий Етичний кодекс литовських журналістів, в якому питанням захисту честі, гідності та права на особисте життя відведене чи не визначальне місце.

Нажаль, виходячи із аналізу змісту Кодексу професійної етики українських журналістів, прийнятого на Х з’їзді Національної спілки журналістів України у квітні 2002 року, в ньому відсутні норми щодо захисту професійної таємниці та дотримання журналістами принципів охорони такого виду інформації з обмеженим доступом – так само, як були вони відсутні в Кодексі 1997 року.

В системі міжнародно-правових джерел регулювання інформаційних відносин питання правового режиму професійної таємниці знаходять належне місце. Це зумовлює необхідність перегляду в ряді випадків чинного законодавства України у сфері встановлення режиму обігу цього виду інформації з обмеженим доступом.

Так, з урахуванням наведеного міжнародного та зарубіжного досвіду вбачається доцільним розглянути питання про встановлення більш повного визначення персональних даних працівника та встановлення розгорнутого переліку відомостей, які не можуть бути витребувані від працівника. Відповідним чином вбачається необхідним доопрацювати з цієї точки зору проект Трудового кодексу України (реєстр. № ) в частині переліку документів та відомостей про особу, що подаються під час прийняття на роботу.

Потребує перегляду Кодекс професійної етики українського журналіста з метою урахування міжнародного досвіду затвердження правил професійної етики журналістів.

Нагальна потреба існує також в прийнятті Етичного кодексу українського лікаря, який, зокрема, має врегулювати етичні питання збереження професійної медичної таємниці.

Зважаючи на значний масив нормативних джерел у сфері охорони професійної таємниці, в навчальних цілях вважається за доцільне окремо приділяти увагу питанням правового регулювання професійної таємниці в міжнародно-правових джерелах при викладанні