мотивуюче значення покарання тим інтенсивніше, чим ближче момент його застосування;

попереджувальна роль покарання тим вища, чим невідворотніше воно уявляється суб’єкту;

стимулююча сила покарання тим вища, чим більшого блага позбавляється злочинець у разі його застосування;

успіх превентивної мотивації покарання перебуває у зворотній залежності від ступеня поширеності і стійкості заборонених форм поведінки;

ефективність превентивної мотивації залежить від виваженос-ті санкції і забороненої поведінки;

ступінь мотиваційного впливу покарання залежить від того, наскільки заборонене діяння суб’єкт вважає для себе бажаним і доцільним [17, с.209].

Таким чином, проблема позбавлення волі як інструмента соці-ального управління, регулятора суспільних відносин полягає в тому, що, з одного боку, виявляється його визначальна роль, з іншого — воно само виступає об’єктом цілеспрямованого правового впливу. І в механізмі правового регулювання даної сфери відносин нас ціка-вить перш за все постановка в нормах права соціально-корисної цілі, її відповідності потребам суспільства; цілям усієї системи криміналь-ної юстиції; об’єктивним можливостям даної кримінально-виконав-чої галузі права і пенітенціарної практики.

Згідно з даною позицією критерії оцінки ефективності позбав-лення волі як державно-правового інституту слід розглядати на різ-них юридичних рівнях:

як вищу конституційну мету держави;

як мету кримінально-правової системи, яка є провідним орієнтиром для кримінально-виконавчого та правотворчого процесів;

як галузеву кримінально-виконавчу систему цілей і завдань, що формується на ґрунті вищеназваних, і утворює складну ієрархію цілей, де цілі конкретних правових норм трансформуються в цілі правових інститутів, коли ефективність систем вищого рівня залежить від підсистем нижчого рівня [19, с. 266].

Тому, на наш погляд, слід зазначити, що держава і суспільство в сучасний період розвитку не можуть відмовитися від такої міри, як позбавлення волі, але разом з цим необхідно констатувати й акцентувати увагу на тому, як виконується державний примус у вигляді позбавлення волі, а саме: наскільки він відповідає сучасній політиці гуманізації, соціальної справедливості, законності та доціль-ності. При цьому слід зауважити, що саме від виконання даного за-ходу і залежить її кінцевий результат і іспит на ефективність, тому що проголошені Конституцією України і кримінальним правом поло-ження даного змісту мають змогу реалізовуватися саме в криміналь-но-виконавчій сфері, її правовій регламентації і практичного вико-нання, яка і повинна притягнути до себе більшу увагу з боку держа-ви і суспільства з метою надання даному інституту достатніх право-вих, матеріальних і соціальних можливостей, підтримки і гарантій для виконання зазначених функцій [21, с.65].

1.2. ЗМІСТ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ЯК ВИДУ КРИМІНАЛЬНОГО ПОКАРАННЯ

Позбавлення волі як вид кримінального покарання є правовим наслідком вчинення злочину і відповідно до кримінального законо-давства (ст. 63 КК) полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи [2]. При цьому особа обмежується у праві обирати рід (вид) занять і місце проживання, користуватися жилими приміщеннями й іншим май-ном. Крім цього, на засудженого покладається новий специфічний юридичний обов’язок — виконувати вимоги режиму, встановлені законом у місцях позбавлення волі. Це призводить до різкої зміни правового становища громадянина, яке пов’язане із значними обмеженнями його свободи, що об’єктивно містить у собі елементи кари не з метою помсти та зведення рахунків, а заради безпеки суспіль-ства.

Зміст покарання у вигляді позбавлення волі виступає як специ-фічна юридична форма, що виражає потребу карати злочинців суво-ро визначеним чином. Без цієї юридичної форми немає покарання. Лише за її наявності покарання у вигляді позбавлення волі стає пра-вомірним актом державного примусу. З допомогою юридичної фор-ми в боротьбу зі злочинністю вноситься організуюче начало, за-безпечується недопустимість свавільних рішень, встановлюється комплекс елементів, які складають зміст покарання у вигляді по-збавлення волі. За допомогою цієї форми окреслюється науково обґрунтована межа каральної діяльності держави як з кількісного, так і з якісного боку. Ця межа не може бути порушена ні судовими органами, які призначають позбавлення волі, ні органами, що вико-нують це покарання, ні засудженими до позбавлення волі. Саме ця юридична форма забезпечує таке становище, згідно з яким злочи-нець вступив у специфічні правові відносини з державою і, отже, на-був нового правового статусу, що тягне за собою виникнення додат-кових юридичних обов’язків і позбавлення, обмеження чи зміну ря-ду прав [15, с. 101].

Сутність позбавлення волі полягає в тому, що засуджений наді-ляється важливим специфічним правовим обов’язком — перебувати у спеціальній установі держави в межах строку, встановленого ви-роком суду. Специфічні правообмеження як елементи кари при по-збавленні волі відрізняють це покарання від інших, роблять його найсуворішим у загальній системі покарань.

До елементів кари належать, насамперед, позбавлення засудже-ного особистої свободи, права вільного пересування, вибору місця проживання, характеру і роду занять за своїм розсудом, обмеження права обирати спосіб життя. У цих елементах певною мірою прояв-ляється соціально-психологічний аспект позбавлення волі, оскільки засуджений обмежується в доступі до засобів масової інформації, у праві на недоторканність особи, житла, таємності листування, на працю, відпочинок тощо. Суттєвим елементом кари є позбавлення засудженого фізичної свободи, яка виражається в ізоляції його від суспільства на строк, визначений вироком суду, поміщенні його в спеціальну установу, яка охороняється.

Головною рисою позбавлення волі, що відображає його сутність, є ізоляція засудженого від суспільства. Передусім вона пов’язана з обмеженнями фізичних і духовних контактів, скороченням соціаль-них зв’язків і функцій.

Вона також передбачає роздільне тримання різних категорій за-суджених, порядок