Специфікація складаєть-ся тоді, коли сторони вирішили, що таке складан-ня є доцільним і необхідним. Єдине «але»: ця ж ст. 266 дає сторонам свободу у складанні спе-цифікації до договору поставки, “якщо інше не пе-редбачено законом”. Тому, у випадку прямої вка-зівки у законі на складання специфікації, сторо-ни зобов'язані будуть це зробити.

Використовується специфікація і у зовнішньо-економічних договорах поставки. Але у міжна-родній торгівлі вживається термін «відвантажувальна специфікація», яка є комерційним документом, що містить перелік видів і сортів товарів, які складають дану партію, з вказівкою для кожного місця, кількості і роду то-вару. Специфікація зазвичай доповнює рахунок на поставку товарів різних сортів і найменувань. Відвантажувальна специфікація є одним з ос-новних товаросупрово-джувальних документів, оскільки згідно з ним приймається комп-лектність і якість товару, що поставляється. До речі, якість за специфікацією можна визначати-ся нарівні з державними стандартами та технічними умовами. В сфері міжнародної торгівлі такі специфікації складаються в основному експортерами, хоча складати їх може й імпортер, і різні асоціації та інші організації, причому, як національні, так і міжнародні. В цьому випадку у зовнішньоеко-номічному договорі необхідно вказати ор-ганізацію, яка склала специфікацію до цього до-говору, та навести основні показники такої спе-цифікації [25, c. 100].

Отже, використання специфікації при складанні господарських договорів є засобом, який, по-перше, визначає конкретні параметри і характеристики товару, за якими перевіряють його комплектність і якість (специфікації пер-шого типу); по-друге, надає детальну інфор-мацію про асортимент і ціни на товари, що скла-дають предмет договору, не перевантажуючи при цьому даною інформацією основний текст договору специфікації другого типу). Тому суб'єктам господарювання слід використовува-ти цей засіб в практиці укладання госпо-дарських договорів [25, c. 100].

Будь-який господарський договір складається з певного набору умов, які є змістом цього договору. Оскільки договір підписується, як мінімум, двома особами (сторонами договору), і, підписуючись, особи погоджуються з кожною із умов договору, то такому підписанню передує важливий етап: узгодження сторонами господарського договору всіх його умов. Але таке узгодження умов має місце не лише на стадії укладення договору. При певних обставинах можлива зміна вже укладених договорів. При цьому сторони повинні узгоджувати нові умови договору [26, c. 107].

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Пункт 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 180 Господарського кодексу України істотними умовами називають умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою хоча б однієї сторони повинна бути досягнута згода [1], [2]. З цього випливає, що у разі недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов господарського договору він вважається неукладеним, тобто таким, що не відбувся.

З метою укладення договору, одна сторона надсилає до другої сторони проект договору з такими умовами, які вона вважає за потрібне включити до нього. Сторона, яка отримала цей проект, після детального вивчення вирішує чи погоджується вона із запропонованими умовами. Можлива така ситуація, коли цю сторону договір влаштовує в принципі, але деякі умови вона б хотіла викласти по-іншому [26, c. 107]. В цьому випадку сторони складають окремий документ – протокол розбіжностей. Згідно з п. 4 ст. 181 Господарського кодексу України, за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у 20-денний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. При відсутності відмітки у договорі, всі заперечення, які викладені у протоколі розбіжностей не мають юридичної сили. Категорично забороняється вносити будь-які зміни і доповнення в текст договору, підписаного і скріпленого печаткою однієї із сторін. Форма протоколу розбіжностей законодавством не встановлена. Але, виходячи із суті цього документа, він складається із двох частин: в першій вказуються пункти договору, які заперечує інша сторона, а в другій нова редакція цих пунктів. Дата на протоколі розбіжностей не ставиться. Він набирає чинності разом з договором із тієї дати, яка стоїть на господарському договорі [1].

Відповідно до п. 5 ст. 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала протокол розбіжностей, зобов’язана протягом 20 днів розглянути його і в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути згідно з п. 6 ст. 181 Господарського кодексу України підтверджена у письмовій формі ( наприклад, протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами тощо) [1].

Щодо умов , які залишаються не врегульованими, то вирішення цього питання можна передати до господарського суду, але при умові наявності згоди на це обох сторін. В п. 6 ст. 187 Господарського кодексу зазначено, що судом розглядаються спори, що виникають при укладенні господарського договору за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом [1].

Для деяких видів