договорів Господарським кодексом встановлено особливий порядок узгодження. Так, зокрема, у п. 7 ст. 181 Господарського кодексу зафіксовано правила про те, що якщо сторона одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні, або такого, укладення якого є обов’язковим для сторін на підставі закону, або сторона-виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку, не передасть у визначений 20-денний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими [1].
Так узгоджуються умови договору на стадії його укладання. Та в житті може статися так, що сторони, уклавши між собою господарський договір, через деякий час вимушені внести в нього певні зміни залежно від обставин, що склалися, які й послужили причиною того, що виконуватися на старих умовах договір більше не може. Внесення змін до вже укладеного договору, в принципі, чинному законодавству не суперечить, але при узгодженні нових умов договору необхідно дотримуватися певних правил [26, c. 108]. Відповідно до п. 1 ст. 651 Цивільного кодексу зміна договору допускається лише за угодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Для зміни договору необхідні досить суттєві причини. Пунктом 1 ст. 652 Цивільного кодексу передбачено, що договір може бути змінений у випадку суттєвої зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору [2]. Зміни обставин є суттєвими, якщо вони змінилися настільки, що, якщо б сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно із ст. 188 Господарського кодексу, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду [1].
Оскільки господарські договори, як правило, укладаються в письмовій формі, то пропозиція про зміни однієї чи декількох умов договору має вигляд письмового додатку до цього договору. При цьому керуються ст. 654 Цивільного кодексу, яка зазначає, що зміни договору здійснюються в такій же формі, як і договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не витікає із звичаїв ділового обігу. Склалася практика пропозицію про зміну договору називати додатковою угодою до договору.
Додаткова угода складається в 2-х примірниках, підписана і скріплена печаткою тією стороною, яка пропонує внести зміни до договору, разом із супровідним листом надсилається іншій стороні. Остання в разі згоди підписує і скріплює печаткою обидва примірники додаткової угоди і один надсилає іншій стороні. У разі незгоди на зміни надсилається лист з викладеними причинами відмови [26, c. 109].
Змінені умови договору тягнуть за собою певні наслідки для його сторін. Так, в п. 1 ст. 653 Цивільного кодексу вказано, що при зміні договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов відносно предмету, місця, терміну виконання тощо [2].
В додатковій угоді необхідно обов’язково ставити дату її складання і підписання, позаяк з цієї дати змінені умови договору вважаються узгодженими сторонами і набирають чинності. Однак, можливий і такий варіант: зобов’язання можуть змінюватися з тієї дати, яка вказана в договорі або в тексті додаткової угоди, яка є невід’ємною частиною договору. При цьому дату складання і підписання все рівно необхідно вказувати як дату досягнення домовленості про зміни. Пункт 3 ст. 653 Цивільного кодексу передбачає і такий варіант моменту зміни зобов’язання за договором, який обумовлений характером зміни. Однак не завжди сторонам вдається самостійно узгодити зміни до чинного господарського договору. Тому законодавець в п. 4 ст. 188 Господарського кодексу встановлює загальне правило про те, що у разі недосягнення сторонами згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений 20-денний строк, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду [26, c. 109].
Однак Цивільний кодекс в п. 4 ст. 652 конкретизує це питання і встановлює норму про те, що зміна договору у зв’язку з суттєвими змінами обставин допускається за рішенням суду у виключних випадках, якщо розірвання договору суперечить суспільним інтересам або нанесе сторонам шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. Якщо судовим рішенням договір змінено, договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено у рішенні суду [2].
2.3. Підстави для визнання договору недійсним та таким, що суперечить інтересам держави і суспільства
Загальні підстави і наслідки недійсності угод визначені гл.16 Цивільного кодексу України. У Господарському кодексі України недійсності господарських угод та її наслідкам присвячені ст.ст.207, 208. Крім того, Пленум Верховного Суду України 28 квітня 1978 р. видав постанову № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, а Президія Вищого арбітражного суду України 12 березня 1999 р. – роз’яснення № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнання угод недійсними”.
Цивільний кодекс України виділяє різновиди недійсних угод: нікчемні, якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорюванні, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.
Визнання нікчемної угоди недійсною судом не вимагається, на відміну від оспорюваних угод, які визнаються недійсними тільки судом (частини 2—3 ст. 215 ЦК України) [41, c. 315].
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності угоди є недодержання в