О. Дзера зазначає, що правові наслідки, встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР (ст. 208 Господарського кодексу Ук-раїни), мають ознаки «цивільно-правової» конфіскації (двосторонньої чи односторон-ньої), застосування якої можливе лише тоді, коли сторони (сторона) знали, що угода, яка укладається, суперечить інтересам держави та суспільства. Іншими словами, у разі відсутності такого суб'єктивного фактора, як умисел сторони, підстав для застосування цивільно-правової конфіскації немає, а тому за відсутності умислу угода має визнаватися недійсною за правилами ст. 48 Цивільного кодексу УРСР із застосуванням двосторонньої чи односто-ронньої реституції [55, c. 198].

З проблемою визнанням договору недійсним безпосередньо пов'язана проблема визнання його укладеним або, відповідно, неукладеним.

За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважаєть-ся неукладеним (таким, що не відбувся) — ст. 181 Господарського кодексу України.

Відсутність згоди між сторонами з умов, що належать до істотних (незалежно від причин), і є головною правовою підста-вою для визнання договору неукладеним. На практиці здебіль-шого йдеться про такі ситуації: 1) з наявних документів немож-ливо зрозуміти, про що саме домовились сторони; 2) досягнуті домовленості неможливо виконати саме через невизначеність умов і вимог до виконавця [51, c. 8].

Наслідки визнання договорів неукладеними чітко не визна-чені чинним законодавством і є предметом гострих суперечок у літературі. Одні автори вважають за можливе застосовувати до договору, визнаного неукладеним, наслідки, передбачені для недійсних договорів; інші схиляються до застосування до таких договорів наслідків, передбачених гл. 83 Цивільного кодексу України щодо без-підставного набуття, збереження майна.

Більш обґрунтованою є друга позиція. Дійсно, договір, що не містить усіх істотних умов, встановлених зако-ном, не відповідає останньому (§ 2 гл. 16 Цивільного кодексу України). Проте недійсною може бути визнана лише укладена угода (п. 17 роз'яс-нення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними"). Тобто якщо сторони не дійшли згоди з будь-якої умови, що визнається істотною, це означає, що договір як юридичний факт не від-бувся, а, отже, не виникає жодних правовідносин між його сторонами, оформлення яких можна визнати таким, що не від-повідає вимогам закону. В свою чергу, це означає, що до неукладеної угоди не можна автоматично застосовувати наслідки, передбачені для недійсних угод [41, c.321].

За відсутності спеціального положення щодо наслідків ви-знання договору неукладеним найбільш доцільним є застосу-вання в таких випадках ст.ст. 1212—1215 Цивільного кодексу України. Адже підстав для придбання за договором, що був визнаний неукла-деним, ніколи не існувало, оскільки не існувало власне договору. Підстави ж для придбання за договором, що його в майбут-ньому буде визнано недійсним, були, незважаючи навіть на те, що договір, визнаний недійсним, вважається таким з моменту його укладення; недійсний договір як юридичний факт збері-гається, проте правовідносин з нього не виникає [41, c.321].

2.4. Відповідальність суб’єктів господарських правовідносин за порушення господарських договорів

Загальні засади відповідальності за порушення цивільно-правових зобов’язань містяться у гл. 51 Цивільного Кодексу України. Розділом V Господарського Кодексу України встановлені особливості відповідальності за правопорушення у сфері господарювання; відповідно відповідальність за такі правопорушення вважається господарсько-правовою.

Згідно зі ст. 216 Господарського Кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених законодавством та договором. Господарськими санкціями, у свою чергу, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та правові наслідки [1].

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Він відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення госпо-дарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відпо-відальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язан-ня виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Обставини непереборної сили і форс-мажорні обставини за законодавством є випадками звільнення сторін від господар-сько-правової відповідальності [41, c.354].

Згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарю-вання за ініціативою учасників господарських відносин застосовуються такі види господарських санкцій:

- штрафні санкції;

-оперативно-господарські санкції [1].

Ми розглянемо штрафні санкції.

Дослідженню питань відшкодування штрафних санкцій присвятили свої праці такі відомі вчені, як О. Іоффе, В. Вітрянсь-кий, О. Отраднова, Н. Саніахметова, В. Луць та ін.[57, c. 83].

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської ді-яльності, невиконання або