У науковій літературі зазначається, що стосовно правової природи неустойки се-ред дослідників немає єдиної точки зору, хоча їх більшість все ж дотримується думки про подвійну правову природу неустойки, яка одночасно є і способом забезпечення виконання зобов'язань, і мірою відпові-дальності. З моменту підписання сторона-ми договору, що забезпечується неустойкою, і до моменту порушення зобов'язання неустойка є способом забезпечення вико-нання зобов'язань. Основне її призначення - стимулювати боржника до належного ви-конання. Після порушення зобов'язання, тобто, в разі невиконання неустойкою забезпечувальної функції, вона втрачає своє забезпечувальне значення та перетворюється на міру відповідальності. Стягнення неустойки стає тим додатковим невигідним наслідком, який покладається на несправ-ного боржника. У той самий час з позицій загальної теорії цивільного права неустой-ка в цьому випадку є способом захисту по-рушеного права [38, c. 8-9].

Заслуговує на увагу спосіб зазначення у ст. 230 Господарського кодексу України грошової суми - неус-тойка, штраф, пеня. Таке зазначення не доз-воляє зробити висновок про їх співвідно-шення. Є думка, згідно з якою це є окремі три види штрафних санкцій [6, c. 473]. Про-те О. Отраднова справедливо зазначила, що власне неустойка не має самостійного зна-чення та при застосуванні у законах або до-говорах підпадає під ознаки інших форм неустойки (штрафу або пені) [38, c.14].

У Цивільному кодексі Ук-раїни більш деталізовано поняття неустой-ки, штрафу та пені. Так, у ст. 549 зазнача-ється, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі пору-шення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно ви-конаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не-своєчасно виконаного грошового зобов'язан-ня за кожен день прострочення виконання [2]. З цього випливає, що у Цивільному кодексі України штраф та пеня розглядаються як види неустойки; із формулювання Господарського кодексу України такого вис-новку зробити не можна. Оскільки неус-тойка (штраф, пеня) є одним із видів забез-печення виконання зобов'язання, а ст. 199 Господарського кодексу України, яка регулює забезпечення ви-конання господарських зобов'язань, вказує, що відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, вважаємо, що формулювання, яке використовується у Господарського кодексу України – невдалим [56, c. 83].

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачається, що штрафні санкції порушення грошових зобов'язань визначаються у відсотках, розмір яких встановлюється обліковою ставкою Національного банку України, за час користування чужими коштами, якщо інший розмір внесків не передбачено законом або договором [1]. Крім того, пеня нараховується за весь час прострочення, тобто з моменту, коли зобов'язання мало бути виконаним і до моменту його фактичного виконання. Проте слід мати на увазі, що Закон України «Про відповідальність за невчасне виконання грошових зобов'язань» 02.11.1996 р. граничний розмір пені, що сплачує платник за прострочку платежу не може бути встановлений за домовленістю сторін більшим від подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У даному випадку слід звернути увагу на два моменти. По-перше, цим Законом встановлюється обмеження розміру пені за грошовими зобов'язаннями подвійним роз-міром облікової ставки Національного банку України [38, c. 84].

Другий важливий момент стосується того, що згідно із ст. 1 Закону «Про держав-ний матеріальний резерв» платники грошо-вих коштів сплачують на користь одержу-вачів цих коштів за прострочку платежу пеню. Аналогічно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачає також тільки пеню. Питання про можливість стягнення власне штрафу за грошовими зобов'язаннями в господарсь-ких відносинах залишилося поза увагою за-конодавця [56, c. 84].

Важливою особливістю правового регу-лювання господарських відносин є порядок відшкодування збитків та неустойки. За за-гальним правилом ст. 232 Господарського кодексу України, як-що за невиконання або неналежне виконан-ня зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в час-тині, не покритій цими санкціями [1]. Таким чином, законодавець закріпив застосуван-ня залікової неустойки у випадку, якщо інше не встановлено законом або договором. У той самий час передбачається, що за-коном або за згодою сторін може бути передбачено інший підхід до цього питання, коли буде використовуватися:

- виключна неустойка, при якій дозво-ляється стягнення лише штрафних санкцій;

- штрафна неустойка, коли збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад
штрафні санкції;

- альтернативна неустойка, при якій за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції [56, c. 85].

О.Отраднова вважає, що визначення в законодавстві чотирьох видів неустойки, виходячи з її співвідношення із збитками, є більше даниною традиції і не має юридич-ного значення на сучасному етапі. Альтер-нативна та виключна неустойка рідко трап-ляються у договірній практиці, оскільки мету застосування цих видів неустойки можна досягти і за допомогою залікової неустойки [38, c.16]. Хоч О. Отраднова має певний сенс, проте альтерна-тивна та виключна неустойка мають свою специфіку (виключна передбачає стягнен-ня лише неустойки; альтернативна також передбачає стягнення тільки одного виду
санкції, але кредитор при цьому має право вибрати ту із них, яка для нього є більш вигідною), що і зумовило їх передбачення в законодавстві.

У Цивільному кодексі України міститься інший підхід до загального правила про співвідношення неустойки та збитків. Так, за ст. 550 право на неустойку виникає незалежно від наяв-ності у кредитора збитків, завданих невико-нанням або неналежним виконанням зобо-в'язання; за ст. 624, якщо за порушення зо-бов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі неза-лежно від відшкодування збитків. У