Відповідно до ст. 5 Господарського кодексу України право-вий господарський порядок в Україні фор-мується на ґрунті оптимального поєднан-ня ринкового саморегулювання економіч-них відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, що цілком відповідає кон-цепції соціально орієнтованої економіки, яка вимагає постійної взаємодії двох регу-лювальних чинників: внутрішнього, яким є механізм ринкового саморегулювання, та зовнішнього, який об'єктивується у дер-жавному регулюванні. При цьому держав-не регулювання спрямоване не на деста-білізацію логіки ринку, а на її збережен-ня, оскільки нерегульована дія ринкових принципів призводить до небажаних ре-зультатів (монополізації сфери виробниц-тва та ринків збуту в різних галузях еко-номіки; зростання соціальної нерівності до небезпечних меж; порушення екологічної рівноваги тощо), запобігти яким можна шляхом державного регулювання.

Господарський правопорядок як юри-дично оформлене впорядкування госпо-дарських відносин утверджується на осно-ві розгорнутої системи господарсько-пра-вових засобів. Лише за умови утверджен-ня та підтримання господарського право-порядку можна забезпечити економічну безпеку як провідну складову національ-ної безпеки [33, c. 36].

Вітчизняний Господарський кодекс отримав позитивну оцінку закордонних спеціалістів. Проте окремі представники цивілістичної науки наполягають на необхідності декодифікації Господарського кодексу, або принаймні виключення із сфери його впливу відносин, які тради-ційно протягом тривалого часу регулюва-лися цивільним законодавством (перед-усім це стосується договірних відносин). З цього приводу ґрунтовними є твердження Д.Задихайла, згідно з якими співісну-вання в системі законодавства України Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України не має нічого протиприродного і є об'єктивніш відобра-женням системного характеру функціону-вання реальних економічних відносин [19, c. 129] .

Наукові дебати навколо співвідношен-ня двох названих кодифікованих норма-тивно-правових актів, передусім щодо роз-поділу сфери регулювального впливу між ними, актуалізували проблему визначення правової природи договору, який опосередковує відносини, що виникають у сфері здійснення підприємницької діяльності. Серед науковців, які беруть активну участь в обговоренні як цієї проблеми, так і низки інших важливих питань госпо-дарського права, слід назвати О. Беляневич, А. Бобкову, О. Вгнник, В. Жушмана, Д. Задихайла, І. Замойського, С. Занковського, Г. Знаменського, В. Луця, В. Мамуто-ва, Н. Саніахметову, Р. Шишку, В. Щерби-ну та ін [33, c. 37].

У процесі дискусії одні вчені намага-ються довести загальноцивільну природу господарського, підприємницького (ко-мерційного) договорів, інші прагнуть об-ґрунтувати їх самостійне значення, виок-ремлюючи низку специфічних ознак (пра-вових особливостей), які значною мірою зумовлювалися основними тенденціями економічного розвитку.

Упродовж тривалого часу договір роз-глядався як інститут цивільного права, а питання про створення загального вчення про договір не порушувалося взагалі або викликало негативне ставлення. Однак сьо-годні у більшості науковців не має сум-ніву, що договір є міжгалузевим досить гнучким правовим засобом, за допомогою якого задовольняються різного роду су-спільні потреби. На сучасному етапі низка галузей, підгалузей права (цивільне, сі-мейне, трудове, господарське, адміністра-тивне, міжнародне тощо) містять у своєму правовому інструментарії означений пра-вовий засіб [33, c. 37].

У науковій літературі неодноразово зверталася увага на те, що договір стає

правовим засобом через норми права [16, c. 78], які, у свою чергу, ґрунтуються на правових принципах, загальних засадах законодавчого регулювання. Останні є центром правової політики, що провадить-ся у тих чи інших сферах (підсферах) суспільних відносин та у своїй сукупності створюють фундамент галузевого право-вого інструментарію.

Серед принципів, що залучаються до правового регулювання господарської ді-яльності, вирізняються загальноправові та спеціальноправові. Підґрунтям перших є загальносоціальні принципи, що здобули правове визнання (справедливість, добро-совісність, рівність суб'єктів перед зако-ном, гуманізм, єдність прав та обов'язків тощо), а других - економічні чинники: економічні закони (вони безпосередньо пов'язують зміст права з принципами функціонування ринкового механізму) та державне регулювання економікою (що встановлює межі дії принципів, заснова-них на економічних законах) [33, c. 38-39].

У статті 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання визнано:

- забезпечення економічної багатома-нітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання;

- свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

- вільний рух капіталів, товарів і по-слуг на території України;

- обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямова-ності економіки, добросовісної конкурен-ції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів і без-пеки суспільства та держави (однак соці-альну спрямованість економіки можна за-безпечити тією чи іншою мірою лише за допомогою державного регулювання, а не шляхом його обмеження);

- захист національного товаровироб-ника;

- заборону незаконного втручання ор-ганів державної влади й органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини [1].

Крім того, в окремих нормативно-пра-вових актах втілені принципи державної політики в різних сферах господарської діяльності. За результатами проведеного моніторингу галузевого законодавства можна зробити висновок, що найпошире-нішими принципами господарсько правового регулювання є: свобода підприємниць-кої діяльності у визначених законом ме-жах, свобода договору у визначених зако-ном межах, збалансування приватних і публічних інтересів у сфері господарюван-ня (принцип пропорційності), недопущен-ня зловживання монопольним станови-щем на ринку, захист економічної конку-ренції, забезпечення раціонального вико-ристання природних ресурсів у сфері гос-подарювання, пріоритетність збереження здоров'я людини й охорони навколишньо-го середовища щодо економічного ефекту, захист національного товаровиробника, захист слабкої сторони у договорі, а також принцип відповідальності суб'єктів госпо-дарювання тощо [33, c. 38-39].

За допомогою основних галузевих (спеціальноправових) принципів правово-го регулювання господарської діяльності безпосередньо встановлюється правовий порядок у сфері господарсько-договірних відносин. Означені принципи є ціннісни-ми орієнтирами, на яких ґрунтується пра-вова політика у сфері господарювання, та загальними засадами правового регулю-вання господарсько-договірних