В.Лаптєв в результаті дослідження підпри-ємницької (господарської) правосуб'єктності дій-шов висновку, що «спеціальна правоздатність властива також державним органам, які виступа-ють в якості суб'єктів підприємницького права у зв'язку з регулюванням діяльності останніх» [29, c. 13-21]. В. Мілаш вважає, що до можливостей зазначених суб'єк-тів в сфері господарювання слід використовува-ти термін не «правоздатність», а «компетенція». У свою чергу, усі державні органи, які беруть участь у господарсько-організаційних (управлін-ських) відносинах, можна розподілити на органи зі спеціальним статусом (органи, які спеціально створені для реалізації тих чи інших функцій держави в сфері господарювання) та органи із загальним статусом (органи, компетенція яких не обмежуються виключно владними повноважен-нями в сфері господарювання).

Безпосередньо договірної правоздатності державних органів та органів місцевого самоврядування, як вважає В.Мілаш, носить не спеціальний, а виключний характер. Це пов'язано з тим, що за своїм статусом такі ор-гани виконують владні повноваження у сфері го-сподарювання, вони є суб'єктами господарського права, а не суб'єктами господарювання. Отже, виступати у якості сторони господарського дого-вірного зобов'язання — «партнера», вони мають право за наявності прямої вказівки щодо цього в законі [35, c. 105] . Так, наприклад, у ст. 5 Закону «Про угоди про розподіл продукції» прямо зазначено, що сторонами угоди про розподіл продукції виступа-ють інвестори і Кабінет Міністрів або орган мі-сцевого самоврядування, на території якого роз-ташована ділянка надр, що передається в користування на умовах угоди про розподіл продукції [3]. Отже, договірна правоздатність державних органів та органів місцевого самоврядуван-ня є виключна, оскільки на нормативному рівні існує пряма заборона щодо здійснення останні-ми господарської діяльності. У зв'язку із цим кожен випадок їх участі в договірній діяльності «партнера» повинен прямо регламентуватися в законодавчих актах. Однак зазначені ограни, як і інші юридичні особи, можуть укладати догово-ри на боці споживача результатів господарської діяльності. У зазначеному випадку вони при укладенні договору реалізують свою загальну договірну правосуб'єктність [35, c. 105] .

3.2. Прогалини в господарському законодавстві та шляхи їх усунення`

Тема прогалин у праві розроблялася, в основному, представниками загальної теорії права, серед яких - С. Й. Вільнянський, В. В. Лазарев, П. О. Нед-байло, В. К. Забігайло, В. П. Казимирчук. Серед дореволюційних авто-рів окремо слід виділити Є. В. Васьковського. Попри деякі непринци-пові розбіжності у дефініціях, під прогалиною у праві розумілася повна або часткова відсутність нормативних приписів, необхідність яких зумов-лена розвитком суспільних відносин, що перебувають у сфері правового впливу, та потребами практичного вирішення справ, основними прин-ципами, політикою, смислом та зміс-том чинного законодавства. Слід сказати, що підходи до проблеми прогалин у праві в сучасному українському правознавстві загалом не відрізняються від тих, що були за-кладені в радянській загальній теорії права, за винятком хіба що відсутності жорсткої критики "бур-жуазних" поглядів на прогалину у праві як на будь-яку відсутність в існую-чих правових актах норми, необхід-ної для винесення суддею рішення по конкретній справі. Причому в літературі достатньо послідовно проводилася відмінність неврегульованості тих суспільних відносин, які не підлягають правово-му впливу, від прогалин на тих ділянках, що знаходяться у сфері законодавчої регламентації [9, c. 79].

Існування прогалин у праві поясню-ється різними причинами - від некомпетентності до свідомого зали-шення законодавцем певного кола відносин в області поза законом. При цьо-му існування певних неврегульованих відносин не повинно розцінюва-тися як дефектність нормативно-правового регулювання.

Стосовно господарського договір-ного права слід сказати, що значною мірою існування в ньому правових "пустот" в умовах дії загально дозвільного типу правового регулюван-ня в низці випадків є нормальним явищем, а не ознакою недоскона-лості цієї нормативно-правової сис-теми. В цих випадках найбільш ре-льєфно розкриваються властивості господарського договору як засобу саморегуляції відносин суб'єктів гос-подарювання. Уявляється, що про відсутність норми, яка б регулювала окремий фрагмент договірних відносин суб'єктів господарювання, як про дефект законодавства, можна беззаперечно вести мову лише тоді, коли законодавцем передбачено ви-дання відповідної норми, але через різні причини вона так і не прийма-ється. Це означає, зокрема, що немає підстав говорити про прогалини в госпо-дарському договірному праві у ви-падках, коли цілісний нормативний регулятор договірних відносин утво-рюється загальними нормами ци-вільного права та спеціальними нор-мами про господарські договори. А відсутність спеціальної норми оз-начає, що регулювання певного фрагмента відносин здійснюється на засадах правової інтеграції (уніфі-кації). Прогалини в такій ситуації з'яв-ляється лише, коли до певних видів договорів загальна норма не може бути застосована, зокрема, з огляду на предмет цивільно-правового регу-лювання [9, c. 79-80].

Крім того, треба розрізняти пра-вову прогалину та помилку у праві, наприклад, у випадку видання правотворчим органом непотрібної норми або помилкового по суті регулюван-ня певної ситуації, при цьому під по-милкою слід розуміти неправильну оцінку об'єктивних умов або про-яв не тієї законодавчої волі, яку слід було б утілити в нормативно-право-вому акті [47, c.434]. Втім, прогалини мо-жуть супроводжувати помилковістю правового регулювання. Прикладом може бути норма ст. 185 Господар-ського кодексу України про те, що до укладення господарських договорів у конкурентний спосіб застосовуються загальні правила ук-ладення договорів на основі вільного волевиявлення, тобто, за буквальним тлумаченням, повинні застосовува-тися правила ст. ст. 181 та 184 Господарського кодексу. В ст. 650 Цивільного кодексу України перед-бачено, що особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, кон-курсах установлюються відповідни-ми актами цивільного законодавства. Схоже правило, але стосовно укла-дення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках та публіч-них торгах, міститься у ст. 185 Господарського кодексу. Але аналіз чинного законодавства дає підстави стверджувати, що на сьогодні відсутні нормативно-право-ві акти, які б