Принципи правового регулювання госпо-дарської діяльності:

- формують «стрижень» правового ре-жиму її здійснення, у межах якого забезпечується взаємозв'язок і взаємодія усіх за-собів правового регулювання підприємниць-кої діяльності;

- встановлюють межі автономії волі учасників договірних відносин у сфері підприємницької діяльності;

- створюють ґрунт публічно-правового порядку ринкового обміну товарів;

- дають змогу виокремити специфічні (властиві саме господарському обороту) підстави визнання договорів недійсними (порушення однією із сторін спеціальної господарської правосуб'єктності; мета до-говору, що суперечить інтересам держави та суспільства) тощо [33, c. 38-39].

Послідовна реалізація принципів пра-вового регулювання господарської діяль-ності спрямована на забезпечення нор-мального функціонування всього госпо-дарського механізму. Крім того, означені принципи зумовлюють потребу викорис-тання низки засобів правового регулюван-ня, які впливають на договірну конструк-цію, конфігурацію договірних зв'язків у межах господарського обороту. Особливе поєднання господарсько-правових засобів регулювання господарських відносин має здійснюватися на ґрунті комплексного дослідження слаборозвинутих ланок меха-нізму ринкового саморегулювання та си-стеми економічних інтересів у контексті основних домінант правової політики в цій царині. За допомогою таких засобів створюються особливі порядки правового регулювання - правові режими. Договір як один із елементів правового режиму об'єктивно випробовує на собі дію інших його складників. Правові режими надають адекватність та еластичність юридичній формі, дають їй змогу «більш чутливо вловлювати» відмінності неоднорідних соціальних зв'язків, точніше реагувати та враховувати особливості різних суб'єктів, об'єктів тощо. Іншими словами, вони є «індикаторами» змін, що відбуваються в суспільстві [33, c. 38-39].

Правові настанови, якими інституціоналізовані засоби державного регулюван-ня ринкових відносин, інші правові засо-би, у тому числі господарський договір, не слід розглядати окремо одне від одного, оскільки вони як елемент правового режи-му спільно створюють єдине правове сере-довище, в межах якого має здійснюватися підприємницька діяльність. Гнучкість до-говірної моделі як спроможність швидко реагувати на нові вимоги економічної дійсності, з одного боку, виявляється в іні-ціативних умовах, що визначаються за зго-дою сторін, з іншого - у «вживленні» в неї імперативних вимог, викликаних, передусім, об'єктивними потребами підтри-мання соціально-економічної рівноваги у країні, забезпечення національної безпеки та публічного порядку у сфері господарю-вання [33, c. 38-39].

Таким чином, договір, що опосередко-вує господарські відносини, є не лише актом згоди сторін щодо встановлення (змінення, припинення) їх взаємних прав та обов'язків у сфері ринкових відносин, а й актом згоди з висунутими законодавцем імперативними вимогами, спрямованими на підтримання публічного господарсько-го порядку, тобто він є одним із засобів ре-алізації правової політики в цій царині. Між тим, правова політика не може ґрун-туватися на взаємовиключних принципах, оскільки вона буде непослідовною та, відповідно, неефективною [46, c. 75]. Гос-подарський договір може бути ефектив-ним засобом реалізації правової політики у сфері господарювання лише за умови, якщо він буде органічно «входити» до системи господарсько-правового регулювання, а не існувати в «іншій площині» ізольовано від інших господарсько-правових засобів. От-же, система засобів правового регулюван-ня господарських відносин, насамперед принципи такого регулювання, зумовлює становлення та розвиток господарського договору як самостійного галузевого пра-вового засобу.

Господарський кодекс України заклав фундамент для здійснення господарсько-правового регу-лювання договірних відносин на новому системному рівні. Однак, на думку В. Мамутова, із прийняттям цього Кодексу ні са-ма кодифікація, ні процес удосконалення законодавства не завершуються, адже за-конотворчість є безперервним процесом [31, c. 13]. Низка положень Господарського кодексу України що-до регулювання договірних відносин ще потребують доопрацювання. Зокрема, по-требують подальшого розвитку загальні положення про господарський договір, які виділено в окрему главу Господарського кодексу України, зважаючи передусім на відсутність тлума-чення поняття «господарський договір» (висвітлено лише поняття «господарсько-договірні зобов'язання»), що ускладнює кваліфікацію тих чи інших договорів як господарських та створює проблемні ситу-ації в судовій практиці. При цьому аналіз положень означеного законодавчого акта свідчить про відсутність загального підхо-ду до розуміння договору, адже в одному випадку він розглядається як юридичний факт, на підставі якого виникають госпо-дарсько-договірні зобов'язання (статті 179, 180 Господарського кодексу України); в другому - відбувається його ототожнення з господарським зобо-в'язанням (ст. 189 Господарський кодекс України має назву «Ціна у господарських зобов'язаннях», проте в її змісті йдеться про ціну як істотну умову господарського договору; у ст. 207 Господарського кодексу України передбачена можливість ви-знання недійсними господарського зобов'я-зання, яке укладене учасниками господар-сько-договірних відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компе-тенції, а також окремих умов господарсько-го зобов'язання, але, по-перше, зобов'язан-ня не укладаються, а виникають на підста-ві договору чи з інших підстав, по-друге, зміст будь-якого зобов'язання утворюють не умови, а взаємно кореспондуючі права й обов'язки його сторін); у третьому - як форма, якої набувають зобов'язання (ст. 186 Господарського кодексу України, яка, до речі, має назву «Укладення організаційно-господарських договорів», передбачено, що договірне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може здійснюватися учасни-ками господарських відносин на основі вільного волевиявлення) [1]. Справді, проб-лема вибору єдиного підходу до розуміння договору є досить складною, адже він не обмежується якоюсь однією якістю, а в те-оретичній площині може розглядатися з різних ракурсів. Однак на нормативному рівні, з метою однозначного розуміння юридичної термінології та запобігання ви-никненню юридичних колізій має послі-довно утверджуватися розуміння тільки однієї, найбільш ключової правової іпос-тасі договору .

1.2. Становлення господарського зобов’язання, суб’єктів господарських правовідносин

Формування зобов'язання як правової кате-горії відбувалося протягом тривалого часу. Витоки ж його лежать саме в деліктах, а не в договорі, який як самостійне джерело зобов'язань з'явився дещо пізніше.

До питання зобов'язання у своїх досліджен-нях зверталося багато вчених-правознавців: В.Голєвінський, Є.Годеме, Й.Покровський, М.Лгарков, І.Новицький та Л.Лунц, С.Братусь, О.Іоффе й ряд інших. Основною ж сферою, в межах якої від-бувалося