Цікаво, що ще в римському приватному пра-ві, здобутки якого було покладено в основу ци-вільного права, під зобов'язанням розумілися "правові ланцюги, що змушують нас виконувати щось відповідно до законів нашої держави" [40, c. 248]. Тобто вже тоді було зрозумілим, що зобов'язання встановлює певний правовий зв'язок між його учасниками, в силу якого у останніх виникають певні права та обов'язки. Саме тому, визначаючи сутність зобов'язання, римські юристи говорили, що вона полягає не в тому, щоб зробити нашим якийсь тілесний предмет або який-небудь сер-вітут, а щоб пов'язати іншого таким чином, щоб він нам що-небудь дав, зробив або надав [40, c. 249]. Як бачимо, зміст та мета зобов'язання цілком від-повідали вимогам суспільно-економічного ладу, що існував у той період у Стародавньому Римі. Як зазначає Й.О.Покровський, примітивне зобов'язан-ня розумілося як деякий суто особистий зв'язок між кредитором та боржником, в силу якого ос-танній є відповідальним, "приреченим" першому [42, c. 239].

Розвиток суспільства та поява нових форм господарювання не могли не позначитися й на розумінні та змісті зобов'язання як однієї із форм суспільних відносин. Так, одним із правознавців XIX ст. — В.Голєвінським у праці "Про поход-ження та поділ зобов'язань" зобов'язання було визначено наступним чином: зобов'язання є юридичним відношенням між двома чи більше особами, в силу якого для однієї з цих осіб виникає юридична необхідність що-небудь дати, зробити чи не зробити на користь іншої особи. При цьому він виділив три необхідні чинники, без яких зобов'язання як таке є неможливим: особу, на користь якої що-небудь має бути надано, зроб-лено чи не зроблено, іменовану як віритель; особу, яка повинна щось надати, зробити чи не зробити - боржника; надання (речі), здійснення або не-здійснення (чогось) як предмет зобов'язального відношення, який можна визначити одним словом - задоволення, тобто виконання боржником і до-
стягнення вірителем того, до чого схилялося зо-бов'язання [24, c. 49].

Незважаючи на те, що зобов'язання було пред-метом вивчення багатьох вчених-правознавців, на думку О.Іоффе, першим серед інших ґрунтовним дослідженням у цьому напрямі стала опубліко-вана у 1940 р. праці М.Агаркова "Зобов'язання за радянським цивільним правом". Не відходячи від легального визначення поняття зобов'язання, зак-ріпленого в Цивільному кодексі 1922 р., автор здійснює його аналіз крізь призму розробленого ним же вчення про правовідносини, а також виз-начає юридичні підстави виникнення зобов'язан-ня, які виступають або одиничним фактом, або складним фактичним складом з різною правовою дією складу в цілому і кожної з його частин ок-ремо [22, c. 402].

Подальший свій розвиток вчення про зо-бов'язання дістало в монографічному дослідженні І.Новицького та Л.Лунца "Загальне вчення про зобов'язання", яке з'явилося у 1950 р. Головною цінністю цієї праці була постановка проблеми суб'єкта зобов'язань, забезпечення зобов'язань, їх виконання та відповідальності за невиконання. А це, як зазначає О.Іоффе, стало поштовхом для по-дальших спроб удосконалити традиційне розу-міння поняття зобов'язання, яке ґрунтувалося б на нових юридичних ознаках чи наявності таких еко-номічних моментів, які б визначали суть цих ознак [22, c.403].

Саме у зв'язку з цим у 1975 р. О.Іоффе під-готував та опублікував монографію "Зобов'язаль-не право". Основна увага автора була зосереджена на таких визначальних моментах, як загальне вчен-ня про зобов'язання та окремі види зобов'язань. Визначаючи мету зобов'язання, О.Іоффе, зупи-няється на тому, що вона зводиться до опосеред-кування процесу переміщення майна та інших результатів праці із сфери виробництва до сфери обігу, а через неї до сфери споживання. Саме це дає можливість говорити про виконання зобов'язан-ням економічної функції [23, c. 54].

Комплексний аналіз здобутків цивілістичної науки в галузі зобов'язального права дозволив О.Іоффе віднайти ті юридичні особливості зо-бов'язання, що характеризують його як специ-фічний вид цивільних правовідносин: 1) майновий характер; 2) відносний характер; 3) юридичним об'єктом зобов'язання є активні позитивні дії; 4) юридичним змістом зобов'язання є надана упов-новаженій особі можливості вимагати певної по-ведінки від зобов'язаної сторони [23, c. 54].

Враховуючи названі ознаки зобов'язання, О.Іоффе визначив його як закріплені цивільним законом суспільні відносини по переміщенню майна та інших результатів праці, в силу якого одна особа (кредитор) вправі вимагати від іншої особи (боржника) здійснення певних дій і обу-мовленого цим утримання від здійснення інших дій [23, c. 54].

Загалом треба відмітити, що більшість ав-торів, які досліджували поняття та природу зобов'язання, робили висновок, що останнє ґрунтується на економічних відносинах, опосередко-вує їх, і жодною мірою не є технікою організації господарсько-виробничої діяльності [22, c. 404].

Кардинальні зміни у вчення про зобов'язання, які сприяли виникненню дискусій, було внесено у зв'язку з виходом у 1970 р. колективної моног-рафії "Господарські зобов'язання". Авторами був здійснений критичний аналіз здобутків юри-дичної науки щодо вчення про зобов'язання, в результаті чого було запропоновано розрізняти зобов'язання як правову категорію та як інститут цивільного законодавства, при цьому зауважу-валося, що правовий інститут — це сукупність норм, які регулюють певні правовідносини, а пра-вова категорія є більш широким і в той же час абстрактним поняттям, яке виражає певну закономірність у правовій організації суспільних відносин [24, c. 50].

Говорячи про господарське зобов'язання, ав-тори монографії акцентували увагу на відсутності як законодавчого, так і чітко сформульованого в науці поняття господарського зобов'язання, а то-му для того, щоб зрозуміти його правову природу, ставилося питання про необхідність проаналі-зувати такі економічні поняття, як "господарс-тво", "господарювання", "господарська діяль-ність". У результаті такого аналізу