був зроблений висновок, що господарські зобов'язання як форма господарських відносин виникають у процесі "від-творення", яким охоплюються стадії виробництва, розподілу, обміну та споживання. Що ж до самого поняття господарського зобов'язання, то під останнім як особливою формою господарсь-ких відносин необхідно розуміти господарські правовідносини, в яких один суб'єкт (боржник) зобов'язаний вчинити на користь іншого (кре-дитора) певну дію господарського характеру або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку [24, c. 50].
Необхідно зазначити, що автори монографії були першими, хто розробив та ввів у науковий обіг поняття господарського зобов'язання та їх типи (господарські зобов'язання товарно-грошо-вого характеру, внутрішньогосподарські та управлінсько-господарські зобов'язання). Безумовно, це викликало цілий ряд як зауважень, так і заперечень, що стало підґрунтям для виходу ко-лективної праці під назвою "Теоретичні проблеми господарського права", де розробники на-магалися з обґрунтуванням пояснити свою по-зицію та належним чином відповісти на всі запитання. Погоджуючись з тим, що викладена ни-ми концепція містить деякі недоліки, над усунен-ням яких необхідно ще працювати, автори в той же час сказали про її переваги, зокрема, про мож-ливість у цілому вирішувати значну кількість складних і спірних теоретичних питань правового регулювання господарських відносин, пояснити нові явища в господарській практиці, удоско-налити правові форми господарських відносин та систематизувати господарське законодавс-тво.
Дещо інший погляд на правову категорію господарського зобов'язання висловив В.Лаптєв, на думку якого, в науці господарського права під зобов'язанням розуміється врегульовані господарським законодавством відносини планово-вар-тісного характеру, в яких з метою досягнення встановлених планом результатів одна сторона зобов'язана на користь іншої вчинити певного виду господарсько-оперативні та (або) господарсько-управлінські (планово-організаційні) дії, а інша вправі вимагати їх вчинення [54, c. 146].
Порівнюючи наведене раніше визначення по-няття господарського зобов'язання із запропо-нованим В Лаптєвим, доцільно звернути увагу на наступне:
1. В одному випадку, господарське зобов'язання розглядається як господарські правовідносини, в іншому ж йдеться про зобов'язання в науці гос-подарського права як врегульовані господарським законодавством відносини планово-вартісного
характеру. Слід зауважити, що в теорії права проводиться певне розмежування між такими категоріями, як відносини та правовідносини: відносини розглядаються як певний зв'язок чи взаємодія [37, c. 403], а під правовідносинами розуміють суспільні відносини, врегульовані нормою права. Щодо поняття господарських правовідносин, то ними є врегульовані нормами господарського права відносини. Таким чином, якщо відносини, зокрема, суспільні, врегульовані чи виникають на основі норм права, вони набувають характеру правовідносин, а тому більш коректно, на нашу думку, визначати господарське зобов'язання саме як господарські правовідносини.
Характерною рисою господарських зобов'язань як відносин, врегульованих господарським за-конодавством, В.Лаптєв визначає їх планово-вартісний характер, обґрунтовуючи це тим, що зобов'язання виникає не тільки і не стільки на підставі договору, але й на основі планового припису, а договірні форми застосовуються в сфері планової організації виробництва [54, c. 146].
На відміну від І.Танчука, В.Єфімочкіна та Т.Абової, В.Лаптсв конкретизує об'єкт госпо-дарського зобов'язання: ним виступають певного виду господарсько-оперативні та (або) госпо-дарсько-управлінські (планово-організаційні) дії, які вчиняються зобов'язаною стороною на ко-ристь іншої сторони з метою досягнення вста-новлених планом результатів.
3. Ще однією відмінністю є характер пове-дінки суб'єктів зобов'язання: в першому випадку це як активна поведінка — вчинення одним суб'єк-том на користь іншого певної дії, так і пасивна — утримання від вчинення певної дії чи дій, тоді як в іншому йдеться лише про обов'язок однієї сто-рони вчинити на користь іншої сторони певну дію. Крім того, І.Танчук та інші при визначенні по-няття господарського зобов'язання називають йо-го суб'єктів аналогічно суб'єктами цивільного зобов'язання: боржником і кредитором [24, c. 51].
Аналізуючи поняття господарського зобов'язан-ня, В.Лаптєв виходить з того, що зобов'язання як правова форма відносин збігається з поняттям відносних правовідносин, в яких конкретний зобов'язаний суб'єкт повинен вчинити на користь іншого певну дію, а тому виступає правовою фор-мою соціальних зв'язків і використовується у різ-них сферах, що підпадають під дію норм різних галузей права [54, c. 147]. Виходячи з цього, на думку В.Лаптєва, доцільно говорити про зобов'язання як загальнотеоретичну правову категорію, під якою необхідно розуміти такі правовідносини, в яких управненому суб'єкту протистоїть конкретний зобов'язаний суб'єкт і де праву однієї особи ви-магати певної поведінки на свою користь про-тистоїть обов'язок іншої особи цю вимогу виконати [54, c. 148].
Що ж до основи для визначення загального поняття господарського зобов'язання, то як таку В.Лаптєв називає реальні економіко-правові явища. При цьому також зазначає, що пер-вісною метою, з якою було висунуто поняття гос-подарського зобов'язання, було вираження єд-ності та відмінностей правових форм, які відпо-відають реально існуючим різним видам родового поняття госпрозрахунку [24, c. 52].
Діаметрально протилежний погляд на понят-тя господарського зобов'язання був висловлений у праці "Правовідносини виробничих об'єднань і підприємств у сфері господарського обороту", штори якої критикували погляди розробників поняття господарського зобов'язання, обґрунтовую-чи свою позицію тим, що вони надто широко розуміють згадану правову категорію, включаючи до її змісту не лише зобов'язання в сфері товарно-грошового обігу (господарсько-оперативні), але й внутрішньогосподарські та господарсько-управлінські. На думку Б.Покровського, І.Сулейменова та К.Наменгенова, господарськими зобов'язаннями є виключно правовідносини першого виду, тобто господарсько-оперативні, тоді як внутрішньогосподарські та управлінсько-господарські хоч і входять до складу господарських відносин, але не є зобов'язаннями [42, c. 61].
Підтвердженням того, що процес господарювання складається не лише господарсько-виробничих відносин, може бути та обставина, що інші види зв'язків, які складаються при здійсненні господарської діяльності регулюються за допомогою методів, властивостей господарському праву як комплексній галузі права [17, c. 191]. Відтак, думка з приводу