Поняття “господарський договір” законодавством України не визначене. Стаття 173 Господарський кодекс України лише дає загальне визначення господарського зобов’язання – ним визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Також у ст. 179 Господарського кодексу України міститься визначення господарсько-договірних зобов'язань як майново-господарських зобов'язань, що виникають між суб'єк-тами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами — юридичними особами на під-ставі господарських договорів [1].

Зважаючи на те, що господарський договір є різновидом цивільно-правової угоди, тобто — за своєю юридичною при-родою — є погодженою дією двох або більше сторін, спрямо-ваною на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.ст. 202, 626 Цивільного кодексу України), на нього поширюють-ся загальні положення гл. 16, глав 47—53 та інші положення Цивільного кодексу України щодо угод (зобов'язань) у разі, якщо вони не суперечать положенням господарського законодавства України. Підтвердженням цього є ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарські договори укладаються за правилами, вста-новленими Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передба-чених Господарського кодексу України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів [41, c. 303-304].

Отже, господарським є договір, укладений між суб'єк-тами господарської (в тому числі підприємницької) діяльності або між одним чи декількома такими особами і негосподарюю-чою юридичною особою з приводу чи у зв'язку зі здійсненням ними господарської (зокрема підприємницької) діяльності [41, с. 305].

Основною характеристикою договору як загально правової категорії є його узгоджувальний характер, а тому будь-який договір може бути визначений через поняття спільного правового акту суб’єктів – домовленості, яка слугує підставою виникнення відносин, за якими визначається правовий характер. Тут слід зробити деякі застереження. Узгодження може бути дійсно вільним за умови, що суб’єкти договору є не тільки формально рівними, але й фактично рівноцінними, тобто жоден з них не має можливості примусово впливати на волю та волевиявлення контрагента. Проте недооцінка різного роду фактичної нерівності сторін договору, яка породжує різні інтереси, тобто неврахування економічного та соціологічного факторів, може призводити до деформації суспільних відносин. Але упорядкування суспільних відносин і створення гармонії між членами суспільства як мета права в найширшому розумінні, власне, і може дося-гатися завдяки "урівноваженню" та-кої нерівності шляхом введення до-даткової (адресної) імперативності для суб'єктів, які мають відповідні переваги (зокрема, в договорах при-єднання, державних контрактах, до-говорах із природними монополіста-ми). Слід визнати, що законодавець не завжди може впливати на силь-нішого суб'єкта за допомогою право-вих засобів, а в деяких сферах подо-лання нерівності договірних сторін може досягатися лише за допомогою суто політичних засобів, як це відбу-вається в сфері міжнародних відно-син [11, c. 45].

Господарський договір як різно-вид індивідуально-правового догово-ру є цілісним об'єктом, складним та багатогранним, має різні прояви. Си-стемно-функціональний аналіз гос-подарського договору дозволяє розг-лянути його як підсистему системи вищого рівня (всіх господарських відносин, що складаються в суспіль-стві). Причому така підсистема, з од-ного боку, піддається "зовнішньому" регулюванню (нормами права, акта-ми правозастосування), а з другого - перебуває в процесі саморегуляції [11, c. 45].

Господарський договір як соціальна підсистема має властивості гомеостазу, тобто здатність протистояти збуренням з боку зовнішнього середовища за рахунок автономності та стабільності внутрішньої організації. Характер процесу управління в такій системі зумовлений призначенням господарського договору і полягає в тому, щоб за допомогою певної регламентації дій його учасників забез-печити відповідність їх поведінки інтересам один одного. Насамперед договір справляє безпосередній вплив на елементи, що управляються (шляхом визначення прав та обо-в'язків сторін, зафіксованих в дого-ворі). Крім того, на основі зворотно-го зв'язку договір має забезпечувати відповідність стану елементів, що уп-равляються, відповідній програмі або меті системи (виконання догово-ру): у випадку "перешкод" (неналеж-ного виконання договору), які зава-жають нормальному функціонуван-ню системи, система приводиться у рівновагу за допомогою особливих за-собів впливу (санкцій). Системність договору виявляється не лише в тому, що він є цілісністю суто юридичних компонентів (суб'єкт, об'єкт, зміст), але й програмою, спря-мованою на досягнення цілей його учасників, такою, що відображає в системній єдності інтереси учасни-ків. Іншими словами, договір є про-грамою зв'язків та взаємодії між ок-ремими індивідами, їх колективами, спільнотами, які переслідують власні цілі. Принципово важливо, що в та-ких соціальних зв'язках можна роз-різняти кооперативні та конфліктні зв'язки, оскільки це дає можливість визначити напрямки розв'язання конфліктів інтересів сторін договору, особливо у догово-рах за участю держави, таких, що ма-ють чітко виражену соціальну спря-мованість [11, c.46].

Договір виступає засобом органі-зації соціальних зв'язків між окреми-ми суб'єктами, дії яких певним чи-ном мотивуються, тобто формуються під впливом певного інтересу. Через це в соціологічному аспекті можна визначити господарський договір як засіб узгодження інтересів його учас-ників (приватних, приватно-публіч-них, публічних) щодо організації та здійснення господарської діяльності. Узгоджувальний характер договору визначає складну структурованість дій контрагентів. В літературі визна-чено стадії таких дій:

1) орієнтуваль-на (аналіз суб'єктом практичної си-туації та можливостей її вирішення з урахуванням власних інтересів та можливостей);

2) нормативна (вияв-лення законодавчих вимог, яким має підпорядковуватися діяльність в конкретній