3) підготовча (постановка цілей та планування дій);

4) юридико-конструктивна (конкре-тизація або формування в угодах конкретних прав та обов'язків);

5) виконавча (здійснення поставле-них цілей у відповідності із приписа-ми закону та прийнятими на себе зо-бов'язаннями);

6) контрольна (ана-ліз та, за необхідності, коригування виконуваної діяльності);

7) оціночна (визначення повноти досягнення ре-зультату, відповідності його обраній правовій моделі та поставленій меті).

В ряді випадків зазначені стадії мо-жуть також доповнюватися правоза-
хисною стадією, тобто зверненням суб'єкта до юрисдикційного органу за захистом охоронюваних прав та інтересів, або правозабезпечувальною стадією, тобто застосуванням власних правомірних способів впли-ву на несправного контрагента [44, c. 44]. Очевидно, що на кожній з цих стадій суб'єкт знаходиться під впли-вом двох чинників: власного інтересу та об'єктивних можливостей, які складаються не тільки із дозволянь, а й із заборон та позитивних зобо-в'язань, що зафіксовані в позитивному законодавстві. Комплекс таких методів впливу на суб'єкта адекватно чи ні, повно або частково, але, будучи загальнообов'язковим, відтворює уя-ву законодавця про те, яким має бути правовий режим у відповідній сфері суспільних відносин.

Оскільки право є складним та ба-гаторівневим явищем, одним із рів-нів у ньому має виділятися великий за значенням та обсягом ненорма-тивний (у вузько юридичному зна-ченні) за своїм характером масив до-говірного регулювання, який не мо-же бути зведений до нормозастосування або регламентованого норма-ми права правовідношення [45, c. 56]. Юридична норма як правило по-ведінки, що виходить від держави та ним охороняється, будучи абстракт-ною моделлю правовідношення, нор-ма в загальному вигляді визначає можливу поведінку однієї сторони майбутнього відношення та юридич-ну обов'язковість певних дій або ут-римання від дій іншою стороною такого відношення [30, c. 54]. В індиві-дуальному ж договорі закладається конкретна вольова модель правовід-ношення, яка виникає відповідно до закону на основі договору. Під такою загальною договірною програмою, очевидно, слід розуміти сукупність умов договору про права та обов'язки, пропорційно розподілені між учасниками договірного правовідно-шення на підставі їх угоди, реалі-зація яких спрямовується на досяг-нення юридичної мети договору. І хо-ча правила (суб'єктивні права та обов'язки) сторін, які самостійно встановлюються ними в договорі, і не мають характеру обов'язковості для усіх, вони забезпечуються мож-ливістю застосування державного примусу з метою захисту прав та за-конних інтересів сторін. Законода-вець, надаючи можливість суб'єктам суспільних відносин встановлювати для себе умови, на яких відбувати-меться їх взаємодія в певних сферах (господарської діяльності, трудових відносин, земельних відносин тощо), і в низці випадків стимулюючи іні-ціативність суб'єктів, фактично санк-ціонує "запуск" неюридичних (у ро-зумінні не передбачених законом або нормативно-правовим актом) регу-ляторів таких відносин. При визна-ченні змісту договору сторони, вра-ховуючи зміст законодавчих правил, від яких дозволяється відхилятися, мають можливість оцінити, наскіль-ки запропоноване законодавцем за-гальне правило (модель правовідно-шення) відповідає інтересам кожної сторони. А точніше - наскільки воно відповідає узгодженню, координації інтересів кожного з контрагентів, яка є необхідною для досягнення певно-го результату взаємодії сторін, адже такі інтереси потенційно можуть бу-ти не тільки солідарними, але й конфліктними [11, c. 47].

2.2. Особливості укладення та погодження умов господарського договору

Цивільний кодекс України містить загальні положення щодо процедури ук-ладення договорів. Цьому присвячений весь дру-гий розділ Цивільного кодексу. Дані положення можна (і треба) застосовувати при укладенні договорів між суб'єк-тами господарювання, оскільки за п. 7 ст. 179 Гос-подарського кодексу України госпо-дарські договори укладаються за правилами, вста-новленими Цивільного кодексу з урахуванням особи-востей, пе-редбачених Господарського кодексу та іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів [25, c. 98].

До процедури укладення господарського догово-ру входить і визначення моменту, з якого цей до-говір вважається укладеним, тобто таким докумен-том, що породжує для сторін визначені права і обов'язки. Інформація з цього приводу міститься в двох статтях Цивільного кодексу - в ст. 638 та в ст. 640 на пер-ший погляд ці статті протирічать одна одній. В пункті 1 ст. 638 Цивільного кодексу України вказується, що договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, а в пункті 1 ст. 640 Цивільного кодексу України – договір вважається укладеним з моменту отримання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції [2].

Дійсно, ці статті визначають різний момент, з якого договір є укладеним. Але при більш деталь-ному аналізі норм, що регулюють дані питання, можна пересвідчитись, що ці дві статті не про-тирічать одна одній. Пункт 1 ст. 641 Цивільного кодексу містить імперативну норму про те, що пропозиція укласти договір повинна містити істотні умови договору і виражати наміри особи, яка її зробила, вважати се-бе зобов'язаною у разі її прийняття. Тобто сторо-на, роблячи пропозицію укласти договір, обов'яз-ково має включити в оферту всі істотні умови за-лежно від виду договору. Якщо вона цього не зробить, документ не можна вважати офертою в ро-зумінні Цивільного кодексу. Такого висновку Цивільний кодекс не містить, але він випливає із суті п. 1 ст. 641 Цивільного кодексу. Такий доку-мент, що не містить істотних умов, можна розг-лядати як запрошення до співпраці й вираз ба-жання укласти в подальшому господарський до-говір. Повертаючись до визначення моменту ук-ладення договору, зазначимо наступне: оскільки оферта однієї сторони повинна містити всі істотні умови договору, то, погоджуючись на неї, друга сторона тим самим погоджується із цими всіма істотними умовами. Тому момент отримання першою стороною відповіді про прийняття офер-ти другою стороною буде одночасно і моментом погодження всіх істотних умов договору. Як бачи-мо, ст. 638 і ст. 640 Цивільного кодексу, визначаючи момент