у примусі до здійснення відповідних діянь (порушення тиші у громадських місцях — тягне за собою накладення штрафу);–

у визнанні недійсними відповідних діянь (самоправне зайняття жилого приміщення у будинках державного або громадського житлового фонду чи фонду житлово-будівельних кооперативів — тягне за собою накладення штрафу);–

у зміні правового статусу відповідних суб’єктів адміністративних правовідносин (водії, судноводії та інші особи, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними суднами і щодо яких є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння, підлягають відстороненню від керівництва цими транспортними засобами або суднами та оглядові на стан сп’яніння).

За порушення адміністративного законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні і кримінальні заходи. Розглядаючи санкції адміністративно-правових норм у повному обсязі, в аспекті їх функцій можна виділити таку їх особливість, як поєднання елементів: правовідновлювального (оскарження адміністративного затримання, огляду і вилучення речей та документів заінтересованою особою у вищестоящий орган відносно органу, який застосував ці заходи, або прокуророві) і штрафного (карального) (накладення штрафу, конфіскація, оплатне вилучення тощо). Санкції дають змогу відшкодувати збитки, завдані правопорушенням, та відновити становище, що існувало до його вчинення. Оптимальною є ситуація, коли застосовуються санкції, що водночас виконують функції компенсаційного та штрафного характеру.

Санкція, як, до речі, й гіпотеза та диспозиція, через специфіку адмі-ні-стративно-правових норм не завжди розміщена безпосередньо в змісті того правового акта, що містить дану норму, оскільки інколи в статті закону формулюється лише частина норми, а решту слід знаходити в інших статтях або ж іншому нормативному акті. Крім цього, в одній статті нормативного акта містяться інколи дві, три норми і більше.

Принагідно потрібно зазначити, що не всі адміністративно-правові норми як структурний елемент містять санкцію. Так, за умови регулювання державно-управлінських відносин, що виникають між їх вищестоящими і нижчестоящими сторонами, використовуються принципи дисциплінарної влади, а тому у випадку вчинення відповідного порушення застосовується санкція, яка міститься у нормах загального характеру, що належать інституту державної служби.

Маловивченим, а отже, дискусійним в теорії права, в тому числі й адміністративного, залишається питання заохочення як елемента правової норми, хоча останні публікації вчених-адміністративістів у на-уковій та навчальній літературі свідчать про роль і значення заохочення як однієї з форм переконання. Зокрема, на думку В.К. Колпакова, заохочення — це публічне визнання заслуг юридичної чи фізичної особи за виконання адміністративно-правових або громадських обов’язків. Такі заслуги формулюються (перелічуються), як правило, в диспозиції норми, а підставою для заохочення є визначені норми права дії (поведінки), що стимулюються державою.1 Так, в Указі Президента України “Про заходи із заохочення народжуваності в Україні” від 3 січня 2002 р. передбачено розширення мережі служб репродуктивного здоров’я, планування сім’ї, першочергове оснащення сучасною лікувально-діагностичною апаратурою родопомічних і дитячих лікувальних установ, поступове підвищення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до рівня прожиткового мінімуму, а також вивчення питання про надання пільгових кредитів сім’ям, що мають двох і більше дітей, для придбання і будівництва житла.

Розумінню норми права та повній уяві щодо її призначення слугує класифікація норм права, причому здійснюється вона за різними критеріями.

Найбільш традиційною є така класифікація адміністративно-правових норм.

Залежно від способу впливу на учасників адміністративно-правових відносин, визначального характеру їх юридичних прав та обов’язків адміністративно-правові норми поділяють на види:–

зобов’язуючі — вимагають від учасників адміністративно-правових відносин здійснювати відповідні дії або утриматися від їх вчинення і встановлюють права та обов’язки учасників цих відносин. Саме у цих нормах переважно виявляється основний метод адміністративно-правового регулювання — метод владних приписів. Наприклад, при створенні юридичної особи необхідно обов’язково пройти державну реєстрацію;–

забороняючі — містять заборону на здійснення певних дій, встановлюють обов’язок учасників адміністративно-правових відносин утриматися від них. Наприклад, забороняється продаж тютюнових виробів особам до 18 років, здійснення торгівлі в містах з рук на вулицях, площах, у дворах, під’їздах, скверах та інших невстановлених місцях;–

уповноважуючі (дозвільні) — встановлюють права учасників адміністративно-правових відносин на здійснення певних самостійних дій у передбачених державою межах. Наприклад, багатьма нормами передбачено право громадян оскаржити дії (бездіяльність) посадових осіб, однак кожен громадянин сам вирішує, скористатися цим правом чи ні. Якщо ж він прийняв рішення скористатися цим правом, то повинен це зробити у визначеному порядку й у встановлені строки. На відміну від приватних галузей права, адміністративне право як публічна галузь також містить незначний перелік уповноважуючих приписів, хоч їх кількість поступово розширюється. Певною мірою уповноважуючі адміністративно-правові норми покликані розвивати ініціативу учасників адміністративно-правових відносин, у першу чергу суб’єктів господарювання та органів місцевого самоврядування; –

стимулюючі — забезпечують необхідну (належну) поведінку учасників адміністративно-правових відносин та заохочують до діяльності, що задовольняє громадські чи державні інтереси, з допомогою різних засобів матеріального, морального та іншого впливу. Так, зокрема, суб’єкти господарювання, що виявляють інтерес до соціального захисту інвалідів, стимулюються державою у формі отримання пільг зі сплати податків і зборів, передбачених чинним законодавством, які застосовуються на підставі дозволу, що надається міжвідомчою Комі-сією з питань діяльності підприємств, організацій та громадських організа-цій інвалідів;–

рекомендаційні — дають можливість пошуку найбільш доцільних (без юридично-обов’язкового характеру) варіантів вирішення поставлених завдань. Наприклад, рекомендації щодо організації найбільш ефективної роботи різних структур у системі виконавчої влади.

Залежно від об’єкта регулювання:–

загальні — норми, що регламентують найбільш важливі сторони адміністративного регулювання і мають широке застосування. Такі норми спрямовані на всі сфери і галузі державного управління;–

міжгалузеві — норми, що регламентують всі