галузеві — норми, що регламентують управлінські відносини, які виникають у відповідних галузях виконавчої влади. Наприклад, Закони України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26 січня 1993 р., Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про фінансування програм соціального захисту інвалідів” від 4 листопада 2002 р.;–

місцеві — норми, що містяться в нормативно-правових актах місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

За галузевою належністю:–

матеріальні — юридично закріплюють комплекс прав, обов’язків та відповідальність учасників адміністративно-правових відносин (їх правовий статус), порядок взаємодії і функціонування суб’єктів виконавчої влади тощо. Ці норми відповідають на питання — що?;–

процесуальні — регламентують процедуру реалізації прав і обов’язків учасників адміністративно-правових відносин, установлених матеріальними нормами. Зокрема, ціла складова адміністративного права присвячена винятково процедурним питанням — адміністративно-процесуальний інститут, норми якого регламентують порядок прийому, розгляду, вирішення заяв і скарг, визначають процедуру провадження у справах щодо адміністративних правопорушень тощо. На жаль, не всі адміністративно-правові норми характеризуються високим рівнем розробки й чіткого додержання встановлених правил поведінки, що досить часто ускладнює можливість задоволення інтересів владних і підвладних сторін правовідносин. Ці норми відповідають на питання — як?;–

процедурні — визначають процедуру виконання дій, передбачених адміністративним законодавством. Наприклад, процедура особистого адміністративного затримання, огляду або вилучення речей чи документів, процедура винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та її виконання тощо.

Залежно від адресата або суб’єкта призначення виділяють норми, що регламентують:–

адміністративно-правовий статус громадян;–

адміністративно-правовий статус комерційних організацій;–

адміністративно-правовий статус громадських об’єднань та інших некомерційних організацій;–

адміністративно-правовий статус органів виконавчої влади;–

адміністративно-правовий статус державних підприємств та установ;–

адміністративно-правовий статус державних службовців;–

різноманітні питання організації і діяльності ланок виконавчої влади.

За критерієм суб’єктів, що видають адміністративно-правові акти:–

Верховна Рада України — закони і постанови;–

Президент України — укази і розпорядження;–

Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження;–

міністерства і відомства — накази, інструкції, листи, методичні вказівки;–

ради органів місцевого самоврядування — рішення, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність;–

голови місцевих державних адміністрацій — постанови і розпорядження;–

управління та відділи місцевих державних адміністрацій — накази і методичні листи.

Залежно від дії у просторі:–

загальної дії, що регламентують поведінку учасників адміністративно-правових відносин на території всієї країни. Наприклад, Конституція України, КУпАП, Закони України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р., “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 р.;–

регіональні — регламентують поведінку учасників адміністративно-правових відносин на території певного регіону. Наприклад, Указ Президента України “Про спеціальну економічну зону “Славутич” від 18 червня 1998 р.;–

місцеві — регламентують поведінку учасників адміністративно-правових відносин на території окремої адміністративно-територіальної одиниці (Конституція АРК).

Залежно від дії у часі:–

строкові — для яких визначений строк дії; (Постанова КМ України № 31 від 16 січня 2003 р. “Про затвердження програми “Шкільний автобус” на 2003–2010 рр.”);–

безстрокові — для яких строк їх дії не вказаний і вони чинні до відміни компетентним органом.

Необхідною умовою виконання адміністративно-правовими нормами своїх функцій є забезпечення їх реалізації.

Реалізація адміністративно-правових норм — це практичне виконання (втілення) встановлених правил поведінки в інтересах управління адміністративних відносин.

Адміністративне право використовує такі способи реалізації своїх норм:–

виконання — точне (неухильне) дотримання учасниками адміні-стративно-правових відносин юридичних приписів, заборон або дозволів, що містяться в нормі права (подання звітних документів, сплата податків і зборів, подача податкової декларації). У цьому способі реалізації можуть брати участь усі учасники адміністративно-правових відносин (громадяни, органи виконавчої влади та ін.);–

застосування — видання повноважними органами державної влади конкретних юридичних актів, що базуються на вимогах матеріальних та процесуальних норм. Наприклад, прийняття рішення щодо звільнення з посади, конкретної скарги громадян, рішення про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності. Реалізація адміністративних норм за засобами застосування — прерогатива повноважних органів виконавчої влади і посадових осіб. Деякі адміністративні норми застосовуються в судовому порядку. Наприклад, при застосуванні адміні-стративного стягнення за вчинення багатьох адміністративних правопорушень. Громадяни як учасники адміністративно-правових відносин не мають повноважень щодо застосування адміністративних норм. –

дотримання — утримання учасниками адміністративно-правових відносин від вчинення дій, заборонених нормами. Дотримання може здійснюватися поза участю суб’єкта в конкретних правовідносинах. –

використання — передбачає добровільне здійснення учасниками адміністративно-правових відносин правомірних дій, що пов’язані з реалізацією суб’єктивних прав в управлінській сфері. При цьому учасник правовідносин сам вирішує питання щодо використання права, наданого адміністративно-правовою нормою, або ж утриматися від його використання.

Зважаючи на численність адміністративно-правових норм та складність предмета їх правового регулювання, до застосування цих норм ставляться високі вимоги, оскільки неправильне формулювання та тлумачення адміністративно-правових норм, недостатня об’єктивність щодо фактичних обставин справи, щодо яких застосовується дана норма, призводить до неправомірного порушення законних прав громадян, юридичних осіб, а інколи й суспільства (суб’єктивне тлумачення Державною податковою службою України ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” від 26 грудня 1992 р.).

Саме тому, на думку вітчизняних вчених, переконливим аргументом є неухильне дотримання при застосуванні адміністративно-правових норм таких вимог:–

законність застосування норм полягає у тому, що компетентні органи та посадові особи в процесі вирішення управлінської справи мають застосовувати норму тільки в межах своїх повноважень і відповідно до її змісту. При цьому органи управління та їх посадові особи мають не лише право на прийняття відповідних рішень, але й обов’язок щодо застосування відповідної адміністративно-правової норми. Незастосування правової норми, як цього вимагають обставини та закон, означає порушення законності;–

обґрунтованість передбачає вивчення суб’єктом застосування адміністративно-правової норми не лише власне фактів