доцільність передбачає з’ясування змісту адміністративно-правової норми і вивчення фактичних обставин справи, прийняття найдоцільнішого рішення, що забезпечить досягнення мети, передбаченої даною нормою як моделлю поведінки. Доцільність органічно пов’язана із законністю та обґрунтованістю, однак збігається з ними не завжди, виступаючи при цьому як самостійна категорія та відіграючи у правозастосуванні самостійну роль.1

В адміністративно-правовій науці найпоширенішим є по-няття державного управління як самостійного виду держав-ної діяльності, що має організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, особливої групи державних органів (по-садових осіб) щодо практичної реалізації функцій і завдань дер -жави в процесі повсякденного й безпосереднього керівництва економічним, соціально-культурним та адміністративно-по-літичним будівництвом. Незважаючи на деякі відмінності, всі автори відзначають організуючий, виконавчо-розпорядчий характер управлінської діяльності, спрямований на виконан-ня завдань і функцій держави.

Особливості сучасного державного управління, його еволю-ція пов'язані з процесами зміни соціально-економічної та по-літичної систем. Значення держави та її управління економі-кою і соціально-культурною сферою за сучасних умов не тільки не послаблюються, а й посилюються, про що свідчить інтен-сивна правотворча діяльність, спрямована на регулювання відносин у цих сферах. Конституція України також дозволяє державі активно впливати на економічні, соціальні, культурні, політичні процеси, на формування ринку й ринкових відно-син. Звичайно, діяльність держави та її органів не завжди може

позитивно впливати на ринкові процеси, але органи виконав-чої влади якраз і створюють для стимулювання державою рин-кової економіки. Цю діяльність і мають оцінювати за резуль-татами функціонування управлінської системи, змінами в ме-тодах управління, його характері.

Зміни в соціально-економічній системі й державному ладі, перехід до ринкових відносин, місцевого самоврядування обу-мовили зміни в мотивації та методах державного управління — воно не зводиться лише до прямого управління економікою та соціально-культурною сферою, прямого управління діяльністю окремих підприємств і установ з боку вищих органів на основі принципу «влада — підкорення». Відбувається процес розроб-лення заходів, спрямованих на стимулювання самостійності в діяльності підприємств і установ, пошук напрямів заохочення такої діяльності. Владна управлінська діяльність може вияв-лятися по-різному, а державне регулювання має свої особли-вості не тільки в сферах економіки, соціальної, культурної, ад-міністративно-політичної діяльності, а й у окремих галузях.

У деяких випадках управління пов'язано з безпосереднім розпорядництвом, носить «командний характер», ґрунтується на імперативних приписах, заборонах, що обмежують са-мостійність. Проте воно дедалі більше здійснюється у формі нормативного регулювання, використання дозволів і рекомен-дацій, надання допомоги, сприяння й координації. Застосуван-ня лише жорстких варіантів управління суспільними процеса-ми суперечить заданій моделі розвитку суспільства, та й сама система вже не «дозволяє» державі втручатися в усі питання управління й практичної діяльності, як це було до проголошен-ня Україною незалежності. Державне управління і зараз охоп-лює ті самі галузі та сфери суспільства, але його роль у них стає новою, принципово змінюється вплив на здійснювані про-цеси. Превалюючого значення набуває функція державного регулювання, від якої жодна держава не може відмовитися, оскільки законодавство поширюється на всі галузі та сфери і є прерогативою держави. Однак законодавче регулювання саме значною мірою залежить від того, державними чи недержав-ними є ті чи інші об'єкти та які структури здійснюють управ-ління галуззю, сферою, об'єктом. Від цього залежить і рівень державного впливу на розв'язання питань управління й діяль- ності. Але в основі того, що відбувається, все ж таки лежать особливості й значення галузей і сфер, а також процеси прива-тизації, зміни форм власності, лібералізації цін, розвитку зов-нішньоекономічної діяльності тощо, які впливають на від-повідні галузі та сфери.

Об'єкти, що не є державними, перебувають в управлінні недержавних структур, а тому діють на засадах внутрішнього самоуправління. До них належать недержавні підприємства, установи й організації, а держава лише встановлює відповідні межі їх діяльності, яка не повинна здійснюватися на шкоду суспільству. Це стосується, як правило, порядку створення, реорганізації, ліквідації юридичних осіб, сплати податків і ви-конання загальнообов'язкових правил.

Інший підхід застосовують у випадках, коли об'єкти пере-бувають у спільному управлінні державних і недержавних органів. Так, органам місцевого самоврядування можуть пере-давати об'єкти, що перебувають у державній власності, і відпо-відно — управління ними, а державні органи контролюють ви-користання коштів та об'єктів, їм переданих. Представники державних органів можуть входити до складу органів управ-ління недержавних структур, якщо там є частка державної влас-ності.

Різним рівень управлінського впливу буде й у випадках, коли об'єкти відповідних галузей і сфер перебувають у дер-жавній та недержавній власності (державне підприємство, фер-мерське господарство в сільському господарстві, підприємство в промисловості, зв'язку, установи в сфері освіти тощо).

У випадках, коли об'єкти перебувають у власності держа-ви, управління ними безпосередньо здійснюють державні орга-ни, і методи управління визначаються саме цим, незважаючи на те, що держава надає їх органам окремі можливості щодо самоуправління.

Слід звернути увагу й на те, що незалежно від форми влас-ності, на якій засновано об'єкт і здійснюються його діяльність, впровадження ринкових відносин, держава не може повністю відмовитися від управлінського впливу на нього, не встанов-лювати певні правила, яким він зобов'язаний підкорятися, та гарантувати його права, в тому числі власності, при додержанні цим об'єктом таких правил.

Особливості державного управління полягають також у тих функціях, на виконання яких його спрямовано. Ці функції складають зміст державного управління як самостійної фор-ми діяльності, що має певну мету, однак запланований резуль-тат може бути досягнутий