влади. Ще у Давній Греції Платон висловив думку про близьку загибель кож-

ної держави, де закон не має сили і знаходиться під чиєюсь владою.

Арістотель стверджував, що там, де відсутня влада закону, не може бути

місця будь-якій формі державного ладу. Таким чином, досить рано сформува-

лась ідея про справедливість такої політичної форми суспільного життя лю-

дей, за якої право, завдяки визнанню і підтримці публічної влади, стає влад-

ною силою. Символічним відображенням подібних уявлень став образ

Феміди (богині правосуддя) з пов'язкою на очах, з мечем і терезами право-

суддя. Вона уособлює єднання сили і права: правопорядок, який охороняється

богинею, однаковіою мірою обов'язковий для всіх. Видатний вчений епохи феодалізму Фома Аквінський говорив про те, що

держава необхідна для створення єдиного добробуту, забезпечення умов

гідного та розумного життя. Закони, на які спирається державна влада, він

зображав в якості піраміди, верхівка якої — універсальні закони всесвіту.

Подальшого розвитку ідеї правової держави набувають в діяльності вче-

них Нового часу. В трактуванні Дж. Лока концепція правової держави

втілюється в державі, де править закон, що відповідає природному праву та

визнає невідчужувані природні права і свободи особи. Таку державу з верхо-

венством права він протиставляв деспотизму. Розробляючи концепцію поділу

влади, Ш.Л. Монтеск'є зазначав, що для попередження зловживання владою

необхідний такий порядок речей, при якому різні влади могли б взаємно

стримувати одна одну. Поділ і взаємне стримування влади є, згідно з Мон-

теск'є, головною умовою для забезпечення політичної свободи в її відношенні

до державного устрою. При цьому він підкреслював, що політична свобода

полягає в тому, щоб мати можливість робити те, що повинен хотіти, і не бути

примушеним робити те, чого не потрібно хотіти. Свобода є правом робити

все, що дозволено законами. Ще один прибічник концепції суспільного дого-

вору і природного права Жан-Жак Руссо говорив про обов’язок держави за-

безпечувати свободу громадян, яка полягає у добровільному, свідомому ви-

конанні законів. Ідеї просвітників помітно вплинули не тільки на наступні теоретичні

уявлення про правову державу, але й на конституційне законодавство і дер-

жавно-правову практику того часу. Цей вплив проявився в Конституції США

1787 р., у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р., в

цілому ряді інших правових документів.

Значним є внесок у формування теорії правової держави І. Канта і

Ф.В. Гегеля. “Держава, — зазначав Кант, — це об'єднання багатьох людей,

підпорядкованих правовим законам”. Стосовно законодавця Кант формулює

обмежувальний принцип його діяльності: те, що народ не може вирішити

відносно самого себе, того і законодавець не може вирішити відносно народу.

На думку Гегеля, держава — це також право, найбільш розвинене і змістовно

багате, вся система права, що включає в себе визнання всіх інших, більш аб-

страктних прав — прав особистості, сім’ї і суспільства. В діалектичній

ієрархії прав держава знаходиться на вершині правової піраміди. Гегель зве-

личує і боготворить саме правову державу не як апарат насильства, а як усю

систему права. Сам термін "правова держава" (Rechtsstaat) міцно закріпився в німецькій

юридичній літературі в першій третині ХІХ ст. Вперше у 1813 році німецький

вчений К. Велькер використав цю категорію, а його співвітчизник Роберт фон

Моль ввів її у науковий обіг.

9.2. Поняття, принципи та ознаки правової

держави

У найбільш широкому розумінні правовою державою є та, в якій панує

право. Згідно з більш конкретним визначенням, правова держава — це пра-

вова форма організації і діяльності публічно-політичної влади та її відносин з

індивідами як суб’єктами права.

У сучасному науковому світі існують певні розбіжності у поглядах на

правову державу щодо визначення її головної характеристики. Деякі автори

вважають головним верховенство закону, дехто — суверенітет народу,

інші — невід’ємні природні права людини.

Таким чином, сучасні підходи до правової держави можна звести до на-

ступних принципів:

???верховенство правового закону;

???реальність прав і свобод індивідів;

???організація і функціонування суверенної державної влади на основі

принципу розподілу влад. В змістовій площині цим принципам відповідають три взаємопов’язані

елементи, які в своїй сукупності виражають зміст і специфіку правової дер-

жави. Ці компоненти умовно можна назвати так: власне правовий (юридично-

нормативний), індивідуально-правовий (компонент прав і свобод індивідів) і

організаційно-правовий (інституціонально-правовий) (схема 9.1.).

На основі наведених компонентів, що визначають певну модель правової

держави, можна вивести найбільш універсальні ознаки правової держави, що

зустрічаються в юридичній літературі.

1. Держава є виразником інтересів громадянського суспільства.

2. Відмова від примату держави над правом, панування правового закону

в усіх сферах суспільного життя.

3. Гарантування та всебічний захист свобод людини, її честі та гідності. взаємного стримування.

5. Забезпечення демократизму в законотворчості, у правовій державі не-

припустимим є існування законів, що не відповідають, а тим більше супер-

ечать народній волі.

6. Наявність ефективних форм контролю за діяльністю державних ор-

ганів, виконанням правових законів, реалізацією чинного законодавства, дот-

риманням прав та свобод особистості.

7. Налагодження механізмів взаємної відповідальності між державою та

особистістю.

9.3. Співвідношення правової держави і громадянського

суспільства

Громадянське суспільство — система суспільних відносин між людьми,

що володіють реальними правами і свободами, що забезпечуються держа-

вою. Процес становлення громадянського суспільства охоплює десятки

століть, починаючись в античних державах, знаходить своє продовження у

вільних містах магдебурзького права, реалізується у новітні часи в багатьох

державах сучасного світу. Становлення громадянського суспільства залежить

від ступеня розвитку економічних і правових відносин, стану особистої та

економічної свободи індивідів, дієвості механізму громадського контролю за

діяльністю державно-владних структур.

На думку А. Говарда, суспільство може бути назване громадянським ли-

ше з тієї миті, коли за особистістю визнаються невід’ємні права на життя, сво-

боду, приватну власність і коли ці права стають основою всього суспільного

устрою. Сучасне розуміння громадянського суспільства передбачає наявність

цілого комплексу суттєвих ознак (схема 9.2.).

Економічна, соціальна і політична свобода індивідів у громадянському

суспільстві. Економічна свобода полягає насамперед у тому, що кожен

індивід здатен бути власником. Він реально