г) соціальною обумовленістю - існують об'єктивні та суб'єктивні чинники, що спричинюють ці дії;

г) зовнішньою вираженістю, тобто ці діяння так чи інакше впливають на оточення, можуть фіксуватися у матеріальних об'єктах або спостерігатися іншими суб'єктами у формі дій чи бездіяльності;

д) масовістю - за певними своїми ознаками вони мають бути поширеними, а не оригінальними, одиничними;

е) повторністю, тобто це діяння, що мали місце у минулому й можуть відбуватися у теперішньому і майбутньому часі.

Сфера свободи як суттєва риса права знаходить своє втілення:

1) у правосвідомості як формі правових ідей, принципів, теорій, концепцій, почуттів, поглядів, переконань суб'єктів права;

2) у правоздатності суб'єктів, тобто їх властивості мати певні права і обов'язки;

3) у правовій поведінці як дії чи бездіяльності, що є результатом свободи вибору і свободи волі взаємодіючих суб'єктів;

4) у правових нормах-моделях поведінки та їхній системі як масштабі свободи суспільства і його членів;

5) у законах та інших нормативних актах, а також в індивідуальних рішеннях, що є зовнішньою формою визначення та вираження права як міри свободи;

6) у суб'єктивних правах і обов'язках як формах свободи, що обумовлює, відповідно, як можливості та необхідності певних діянь тощо.

Право - це міра свободи, масштаб якої відображає характеристики, властивості визначати межі свободи, відокремлювати її від несвободи (сваволі), оцінювати соціальну поведінку з точки зору її відповідності об'єктивним закономірностям функціонування і розвитку суспільства. На відміну від інших соціальних визначень свободи, право - це її міра, яка є:*

формально-визначеною, тобто чітко зафіксованою у формі моделей поведінки в нормах і нормативних приписах, які зовнішньо відображені в особливих письмових документах (нормативних актах, договорах, судових прецедентах);*

рівною - свобода різних суб'єктів визначається єдиним способом, на єдиних засадах;*

справедливою - відображує об'єктивно зумовлене співвідношення свободи вибору варіантів поведінки та їх обмежень відповідно до досягнутого суспільством рівня цивілізованості, соціального прогресу;*

інституціональною - у розмаїтті своїх виявів і форм становить певний соціальний інститут як феномен, самостійне явище;*

легітимною - загальновизнаною, сприйнятою суспільством і запровадженою у встановленому порядку;*

універсальною - спроможною врегульовувати різні за природою соціальні відносини.

У найбільш поширеному сьогодні нормативному розумінні право - це система загальнообов 'язкових правил поведінки, які формулюються або санкціонуються державою, мають формально визначений характер і забезпечуються можливістю застосування державного примусу.

Системність права означає, що його приписи не відокремлені один від одного, а взаємопов'язані, і у своїй сукупності утворюють чітку ієрархічну структуру.

Загальнообов'язковість права означає необхідність безумовного виконання його приписів усіма суб'єктами, які підпадають під юрисдикцію держави, незалежно від їх бажання.

Формальна визначеність (позитивність) права означає однозначну сформульованість його приписів (норм) у нормативно-правових актах (законах, постановах тощо) - офіційних письмових документах, що видаються від імені держави. Вона відображує притаманну праву властивість точного і повного формулювання правил поведінки, в тому числі: умов, за наявності яких починає діяти норма права (гіпотеза); ознак діяння, що має бути здійсненим за даних умов (диспозиція); можливих заходів державного впливу в разі невиконання вимог норм права (санкція).

Формулювання права державою означає те, що держава у новому праві формулює нове правило поведінки, що до цього часу не існувало у суспільстві.

Санкціонування права державою означає, що держава запозичує правило поведінки, яке вже існує в межах інших соціальних норм (у звичаї, у нормі моралі тощо) і, формально закріплюючи його у нормативно-правовому акті, надає йому властивостей норми права.

Можливість застосування державного примусу означає, що поведінка, яка не відповідає приписам права, є карною, тобто такою, що дає підставу для притягнення суб'єкта, який її вчинив, до юридичної відповідальності.

Норми права - це модель юридичного взаємозв'язку суб'єктів, особливістю якого є забезпечення певних можливих діянь одних суб'єктів відповідними діяннями інших. У нормах права держава, відповідно до своїх уявлень, закріплює зразок поведінки певних суб'єктів у певних обставинах. Тому право тісно і нерозривно пов'язане з волею держави, її функціонуванням. Держава, її органи, посадові особи встановлюють нові правила поведінки, санкціонують уже існуючі соціальні норми, надаючи їм усіх властивостей норм права, гарантують використання, виконання чи додержання вимог норм права, створюють для цього необхідні умови, в тому числі забезпечують відновлення порушених прав суб'єктів, примусове виконання обов'язків чи покарання правопорушників. Деякі риси норм права властиві й іншим соціальним нормам, але тільки норми права характеризуються всім комплексом цих ознак, що є достатніми для характеристики їх своєрідності, специфіки. Наприклад, деякі корпоративні норми зафіксовані у статутах громадських організацій, норми моралі можуть відображувати як права, так і обов'язки особи тощо.

Право є система норм, а це означає, що властивості права не зводяться тільки до властивостей норм права. Право має й інші ознаки, що властиві тільки йому як цілому. Право як засіб упорядкування суспільних відносин формується діяннями більшості членів суспільства, які створюють основу нормального його функціонування, на достатньо високому ступені ймовірності визначають напрямок соціального розвитку. Поряд з цим, особливістю права є й те, що воно певною мірою формується і за участю інших діянь, волевиявленням меншості населення країни, враховує її інтереси, забезпечує цій меншості певний обсяг свободи і незалежності. Тим самим право сприяє збереженню цілісності суспільства, запобігає виникненню соціальних конфліктів, створює умови для існування суспільства взагалі.

У такому розумінні право - це ознака цивілізації, культури суспільства, людства, являє собою соціальну цінність, благо як для суспільства взагалі, так і для кожного його члена зокрема. Право як прояв цивілізації, продукт громадянського суспільства на чільне місце покладає визнання людини як розумної