вільної істоти, спроможної самостійно вирішувати, що для неї добре, а що - погано, тобто в цьому разі діє презумпція свободи особи, визнання самостійності, автономності (від волі держави) її поведінки у сфері особистого життя. Таке тлумачення права докорінним чином відрізняє гуманістичне праворозуміння від поглядів на право в патерналістських, авторитарних і тоталітарних суспільствах. Де, навпаки, діє презумпція сваволі людини, її нездатності до внутрішньої саморегуляції, де вважається, що член суспільства може жити лише за нормами поведінки, встановленими державою чи іншими соціальними інститутами (церквою, політичною партією тощо). Подібне тлумачення права спотворює його сутність і насправді є проявом безправності людини, інструментом державного примусу, механізмом зовнішнього власного впливу на поведінку особи.
§ 3. Походження права
Праворозуміння неможливе без висвітлення історичних аспектів виникнення, становлення і розвитку права, але різноманіття підходів до визначення права, а отже і його змістовних характеристик, накладає свій відбиток і на проблеми правоутворення.
Класовий підхід до Праворозуміння зумовив і дослідження походження права через призму класогенезу, тісний зв'язок виникнення права з утворенням приватної власності, класів і держави.
Нормативістська інтерпретація походження права акцентує увагу на виникненні права як системи правових норм, що утворюються і захищаються державою і тому здебільшого залежать від останньої.
Соціологічний підхід до права дозволяє розглянути історію розвитку права в більш широкому контексті, беручи за критерій його періодизації безпосередньо ступінь розвитку суспільства, в тому числі його докласову, класову і пост-класову фази. Крім того, важливо виділити не тільки етапи (стадії) сталого функціонування суспільства, а й стадії переходу від одного до іншого ступеня його розвитку.
Право являє собою міру свободи у взаємовідносинах між суб'єктами. Ця міра може усвідомлюватися суб'єктом чи ні, але вона зумовлена матеріальними обставинами його життя, відносинами з іншими суб'єктами, а тому існує об'єктивно. Тобто шукати право там, де ще немає поділу соціуму на окремих суб'єктів, недоцільно. Проте і там, де є цей поділ, але він не усвідомлюється суб'єктами, права суб'єктів в єдності його об'єктивного і суб'єктивних значень немає. Крім того, випадкові можливості й діяння суб'єктів, які не мають кількісно масового характеру, також не є правом. Ці обмеження дозволяють підійти до розгляду докласової стадії виникнення права, точніше соціального права, як сукупності прав суб'єктів.
Склад первісного суспільства характеризується своїм поділом на роди та племена, йому ще не властиве виокремлення особи як індивіда, а нерозвинутість свідомості не дозволяє окремому роду, племені чи індивіду адекватно усвідомлювати ті можливості, що складаються у процесі розвитку суспільства. Тобто як поділ первісного суспільства на роди, невиокремленість індивіда з роду, так і усвідомлення обставин життя лише поколіннями, підводить до висновку про існування права як соціального права, що має характер звичаїв, стихійно формується, належить роду як цілому і усвідомлюється членами роду тільки як необхідність певної поведінки у відповідних обставинах. Це так зване «примітивне», «традиційне» право родового устрою суспільства. З розвитком родових відносин міжродове право трансформується у внутрішньородове, тобто права роду у відношенні до його членів і, навпаки, права членів роду у відношенні один до одного. Але це все ще звичаєве право.
Виникнення юридичного права пов'язане з утворенням держави як форми організації суспільства, механізму забезпечення його сталого існування і розвитку. Як виникнення держави пов'язане, з одного боку, з утворенням класів, тобто поділом членів суспільства відповідно до наявної власності, а з іншого боку, їх об'єднанням за територією, а не за родовими й племінними зв'язками, так і виникнення юридичного права пов'язане з необхідністю збереження цілісності суспільства і здійснення державної влади, з визна-ченням сфери незалежності, непідвладності свободи членів суспільства.
§ 5. Функції права
Соціальне призначення права, його місце і роль у системі соціального нормативного регулювання відображується в його функціях - основних напрямах впливу права на суспільні відносини. Розрізняють загально-соціальні та спеціально-юридичні функції права.
Загально-соціальні функції права – це напрями взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми та змісту. Так, праву притаманні ідеологічна, економічна, політична функції і т. ін.
Спеціально-юридичні функції права - це напрями суто правового впливу на суспільні відносини. У цьому разі виділяють регулятивну й охоронну функції права.
Регулятивна функція як об'єкт свого впливу має нормальні, позитивні, корисні суспільні відносини, які право впорядковує шляхом: 1) закріплення сталих, розвинутих відносин у нормативних актах, гарантуючи у такий спосіб їх недоторканність (статична функція); 2) заохочення, стимулювання розвитку тих суспільних відносин, що, відображаючи певні соціальні цінності, перебувають на етапі свого становлення (динамічна функція).
Охоронна функція спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціальне шкідливих і небезпечних діянь людей і їх об'єднань, відновлення порушених прав суб'єктів.
Глава 12 Правова свідомість і правова культура
§ 1. Правова свідомість
Правова свідомість (правосвідомість) - це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.
На відміну від інших форм суспільної свідомості, правосвідомість має свій особливий предмет відображення і об'єкт впливу – право як систему правових норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку, і насамкінець, правову систему в цілому. Правосвідомість не тільки відображує у правових категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах людей правову дійсність, а й спрямовує суб'єктів права на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх. У правосвідомості, як і в інших формах суспільної свідомості, знаходять своє відображення різні види суспільних відносин - економічний, політичний, духовний тощо. Тому правосвідомість активно