Правосвідомість суспільства складається з трьох елементів: ідеологічного, психологічного і поведінкового.

Правова ідеологія - це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображують теоретичне (наукове) ставлення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, до юридичного упорядкування суспільних відносин.

Сучасна правова ідеологія включає в себе, зокрема, концепцію поділу влад, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права, теорії правової держави і громадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму, невідчуження природних прав людини тощо. Правова ідеологія формується цілеспрямовано, в результаті наукового й теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих державно-правових теорій минулого і сучасності, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку та функціонування держави і права. Тому правова ідеологія відображує глибинні, суттєві моменти характеристики державно-правових явищ. Особливістю правової ідеології є те, що вона розробляється і впроваджується в суспільну свідомість певними структурами - державою, політичними партіями або іншими об'єднаннями громадян.

На відміну від правової ідеології, яка характеризує ставлення до правових явищ з боку суспільства у цілому або окремих його складових частин, наприклад, з боку певних соціальних груп, правова психологія характеризує ставлення до правових явищ з боку окремих індивідів, вона утворюється стихійно на основі емпіричного, безпосереднього відображення суб'єктами правової поведінки у вигляді індивідуальних правових переживань, почуттів, емоцій, оцінок і т. ін. Виникнення та існування правової психології пов'язане з властивістю людей безпосередньо чуттєво відображати правове середовище, емоційно реагувати на зовнішні щодо них правові явища. Тому правова психологія виявляється в почуттях, емоціях, настроях окремих членів суспільства щодо права, відображає його не узагальнено, а конкретизовано. У структурі правової психології виділяють такі складові:

1) сталі (правові звичаї, традиції, звички) та динамічні (настрої, почуття, переживання);

2) пізнавальні (правові емпіричні знання, уявлення, погляди) та емоційні (правові емоції, почуття, настрої);

3) регулятивні (правові звички, традиції, звичаї). Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки, правові установки. Це ті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають поведінку суб'єктів права, її напрямок, характер. Поведінкові елементи утворюють вольову сторону правосвідомості, синтезують раціональні та емоційні компоненти, є однією із складових частин правової поведінки. Поведінкові елементи правосвідомості безпосередньо виступають об'єктом і засобом правового регулювання, тому що впливати на поведінку людей можна через їх правосвідомість, формування відповідних мотивів і правових установок.

Функції правосвідомості - це головні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Основними функціями правосвідомості є:

1) когнітивна, яка виявляється в тому, що формування правових теорії, концепцій, ідей та набуття суб'єктами елементарних правових знань відбуваються відповідно до тлумачень і оцінок правових явищ, тобто правосвідомості, що сформувалася на основі пізнання правової дійсності;

2) правоутворююча є важливим фактором правотворчої діяльності. Правові нормативні акти виступають як форма зовнішнього виразу правосвідомості суспільства й законотворчих органів держави. Правові принципи, що є результатом правосвідомості, визначають основні якості норм права, їхню соціальну спрямованість, форми й засоби правового регулювання суспільних відносин;

3) регулююча - рівень впливу права на поведінку суб'єктів суспільних відносин багато в чому залежить від рівня правосвідомості цих суб'єктів, від рівня їх правових знань, характеру оцінок правових приписів, почуттів, поведінко-вих мотивів і установок, що породжуються нормами права.

Структуру правової свідомості становлять три складові:

правові знання, правові оцінки та правові установки.

Суб'єкт набуває правових знань у процесі відображення і осмислення у своїй свідомості різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, роль тих чи інших правотворчих, правозастосовних і правоохоронних органів та їхніх посадових осіб тощо. Проте наявність певного обсягу знань щодо правових явищ ще не означає високого рівня правосвідомості. Цей рівень визначається не лише формальним набуттям певної суми юридичних знань, а й рівнем дійсного розуміння сутності права, правових норм, інших правових явищ, їх вимог, цілей, призначення тощо.

Необхідність певного обсягу правових знань зумовлена входженням суб'єкта до системи правових відносин. Набуття, осмислення та засвоєння правових знань здійснюються завдяки соціальному і правовому досвіду особи. «Профільтровані» крізь її свідомість правові явища вимагають певної оцінки з боку останньої, що відображається як у визначенні особою значущості здобутих знань для її повсякденної практичної діяльності, так і у визначеності цінності правової дійсності в цілому.

Роль правових оцінних уявлень виявляється в тому, що особа не просто прямо відтворює у своїх діяннях поведінку, яка моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює її у своїй свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов'язкове, необхідне.

Одним з найбільш складних компонентів правосвідомості є блок правових установок, що відображують не тільки готовність до певної правової поведінки, а й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і на пізнавальну та оцінну функції правосвідомості. Правові установки особи утворюють ієрархічним чином структуровану систему, яка характеризується:

1) наявністю компонентів різної діаметрально протилежної значущості - позитивного та негативного ставлення до права;

2) особливою увагою до поведінкових (регулятивних) аспектів;

3) домінуючим значенням елементів, що стосуються обов'язкового, нормативного у поведінці.

Правосвідомість, як і правова культура, в особи виникають не самі по собі, а як результат процесу її правової соціалізації, тобто як результат входження індивіда в правове середовище, послідовне набуття ним правових знань, його залучення до правових цінностей і культурних надбань суспільства, процеси втілення культурних надбань у правомірній поведінці суб'єкта, його правовій активності, практичному перетворенні правовідносин в напрямку їх прогресивного, гуманістичного розвитку.