а) ступеня виявлення в них цінностей правової культури суспільства;

б) того особливого, що притаманне правовій культурі і правомірній поведінці суб'єкта як члена соціальної групи;

в) індивідуально-неповторного, нового, що є результатом творчості даного суб'єкта.

Індивідуальність правової культури виявляється у стилі правомірної поведінки, що зумовлює сукупність його характерних особливостей і ознак. Стиль правомірної поведінки особи характеризується сталою специфічністю у вирішенні життєвих проблем і завдань і в цьому аспекті є важливим показником її правової підготовки, досвіду, виявляє особливості вибору варіанта правомірної поведінки в межах, що визначені правовими нормами.

Одним з найважливіших шляхів становлення й розвитку індивідуальних і загальносуспільних правової свідомості та правової культури є правове виховання населення, тобто діяльність фізичних і юридичних осіб, спрямована на формування у людей високого рівня правової свідомості та правової культури.

На сучасному етапі розвитку нашої держави основними завданнями правового виховання населення є забезпечення формування у нього:

- правильного розуміння змісту основних правових понять;

- знання основних положень Конституції України та інших найважливіших нормативно-правових актів нашої держави;

- переконання у доцільності та необхідності неухильного додержання вимог законів, інших нормативно-правових актів;

- негативної реакції на кожне правопорушення, незалежно від того, хто його вчинив;

- поваги до правоохоронних органів і готовності надавати їм допомогу в розкритті й попередженні правопорушень.

§ 2. Поняття, ознаки й види норм права

Особливим видом соціальних норм є норми права, які є «елементарною частиною» права. У зв'язку з цим для норм права як частини цілого (права в цілому) притаманні свої основні ознаки і властивості. Водночас нормі права як окремому явищу властиві свої особливі ознаки:

а) норма права – це правило поведінки, що формулюється або санкціонується державою і має загальнообов 'язковий характер. Положення, які містять норми права, повинні сприйматися як безумовна провідна вказівка до дії, що виходить з державних структур і не підлягає обговоренню або оцінці з погляду їх доцільності чи раціональності;

б) норма права - це формально визначене правило поведінки. У правовій нормі однозначно закріплюються права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також санкції, що застосовуються у випадках порушень настанов норми. Ці приписи повинні виконуватися саме в тому обсязі та у випадках, в яких вони знайшли своє формальне закріплення у тексті правової норми, що міститься в офіційному письмовому документі - нормативно-правовому акті (законі, постанові, інструкції тощо);

в) норма права - це правило поведінки загального характеру. Правило поведінки, що міститься у правовій нормі, адресоване не конкретному суб'єктові, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, які регламентуються даною нормою права. Коло суб'єктів, на яких поширюється дія тієї чи іншої норми права, може бути різним - від населення держави загалом до невеликих його груп, наприклад професійних, вікових. Це залежить як від обсягу компетенції органа, що видає норму права, так і від тієї конкретної мети, що ставиться перед нормою права;

г) норма права - це правило поведінки, що набуває якостей нормативності й загальнообов 'язковостіу чітко встановленому порядку. Норма права стає такою лише тоді, коли вона видається уповноваженим на те органом, в межах його компетенції і в рамках встановленої процедури, тобто з дотриманням порядку розробки, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміни та відміни дії і змісту норм права;

г) норма права – це правило поведінки, межі якого завжди точно визначені. Норма права діє у просторі (вона діє на території всієї держави чи на окремих її частинах), у часі (визначаються дати набуття і втрати чинності правової норми) та по колу осіб (визначається її обов'язковість для всього населення країни чи лише для окремих її категорій - військовослужбовців, пенсіонерів і т.ін.);

д) норма права - це правило, здійснення якого забезпечується державою. Реалізація норм права забезпечується, з одного боку, створенням державою реальних умов і засобів, що сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правовій нормі зразків поведінки, а з другого - засобами заохочення, переконання і примусу до бажаної поведінки, а також можливістю застосування санкцій у разі невиконання вимог правової норми. Норму права можна визначити як обоє 'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що в установленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується відповідними державними органами в межах їх компетенції.

У будь-якій державі існує та постійно розвивається значний масив правових норм. Ця обставина робить доцільним і необхідним поділ їх на певні види, тобто класифікацію всієї сукупності норм права на групи відповідно до тієї чи іншої ознаки.

Так, за функціональною спрямованістю норми права поділяють на:

&) регулятивні (правоустановчі), що встановлюють права та обов'язки суб'єктів;

б) правоохоронні, що регламентують засоби юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, встановлених регулятивними нормами.

За предметом правового регулювання (за галузями права) - на норми конституційного, адміністративного, цивільного й інших галузей права. Галузеві норми бувають:

а) матеріальні, що встановлюють бажане правило поведінки, права та обов'язки суб'єктів;

б) процесуальні, що регламентують порядок, форми й методи реалізації прав і обов'язків, встановлених в нормах права.

За функціональним призначенням норми права поділяють на:

І. Відправні, що мають найбільш загальний характер, достатньо високу форму абстрагування і містять відправні начала, основи правового регулювання суспільних відносин. Відправні норми досить неоднорідні за своїм характером, змістом і цільовим призначенням і, в свою чергу, поділяються на:

а) норми-начала – містять у собі положення,