5) має визначену юридичну силу, що відображує співвідношення з іншими правовими актами, місце і роль у системах законодавства і правового регулювання;

6) надає волі правотворчого суб'єкта офіційного характеру. Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні юридичні документи, що не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад, акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права, тому що останні містять не правила загального характеру, а індивідуальні приписи, адресовані певним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів.

Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями.*

За суб'єктами ухвалення - на акти органів держави, народу в процесі референдуму, органів місцевого самоврядування, спільні акти органів держави і недержавних формувань.*

За юридичною силою - на закони й підзаконні нормативно-правові акти.

Закон - це нормативно-правовий акт, який регулює найбільш важливі суспільні відносини і тому приймається колегіальним представницьким органом державної влади (парламентом) або всенародним голосуванням (референдумом).

За своєю юридичною силою та за деякими іншими ознаками закони поділяються на певні види. Законом, який має найвищу юридичну силу у державі, наріжним каменем системи її законодавства є конституція.

Конституція - це основний, головний закон держави, що приймається в особливому порядку, в якому регламентуються найважливіші з її точки зору суспільні відносини у сфері організації і функціонування органів держави, державного устрою та правового статусу людини і громадянина.

Конституційні закони - це закони, що вносять певні доповнення, зміни, уточнення до тексту конституції. Як і конституція, ці закони приймаються в особливому, ускладненому, порівняно з іншими законами, порядку, а тому мають вищу, порівняно з ними, юридичну силу.

Органічні закони - закони, на необхідність існування яких прямо вказує конституція. Так, ч. З ст. 88 Конституції України згадує закон про регламент Верховної Ради Укра-I їни, який і буде органічним законом.

Кодекси - це закони, в яких об'єднуються і систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Як правило, кодекси виступають як основа певної галузі законодавства, наприклад Цивільний кодекс є основою цивільного законодавства, Кримінальний кодекс -кримінального законодавства, Сімейний кодекс - шлюбно-сімейного законодавства тощо.

Звичайні (поточні) закони - це всі інші закони, що приймаються парламентом у межах його компетенції.

Слід зазначити, що органічні закони, кодекси та звичайні (поточні) закони мають однакову між собою юридичну силу, меншу від юридичної сили конституції!' і конституційних законів.

Підзаконні акти - це правові акти, що видаються уповноваженими на те державними органами (Президентом, Кабінетом Міністрів тощо) на основі законів і для виконання їх. Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь-який закон, і не можуть протирічити йому. В іншому разі підзаконні акти визнаються недійсними і з моменту свого прийняття підлягають скасуванню.*

За сферою дії - на загальнообов'язкові, спеціальні, локальні.*

За ступенем загальності правових норм - на загальні та конкретизаційні.*

За характером волевиявлення – на акти встановлення, зміни та скасування норм права.*

За галузями законодавства - на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні та ін.*

За часом дії - на визначно-строкові та невизначно-строкові.

Поширеною диференціацією нормативних актів є їхня класифікація за суб'єктами нормотворчості. Верховна Рада України видає закони й постанови; Президент-укази. Органи виконавчої влади України видають такі нормативно-правові акти: Кабінет Міністрів - декрети і постанови; керівники міністерств і відомств - інструкції, вказівки, нормативні накази; місцеві ради народних депутатів - рішення і нормативні ухвали; виконавчі комітети місцевих рад - рішення, а керівники їх управлінь і відділів та керівники обласних і районних державних адміністрацій - нормативні накази;

адміністрація державних підприємств, установ і організацій - нормативні накази та інструкції.

У деяких випадках нормативного характеру набувають волевиявлення населення в результаті всеукраїнського чи регіонального референдуму, певних громадських об'єднань, трудових колективів, форма яких може бути різною (рішення, постанова і т. ін.).

§ 1. Система права

Основою нормативного підходу до праворозуміння є тлумачення права як системи правових норм, що підкреслює дві його важливі властивості: 1) право складається з норм права; 2) норми права у своїй сукупності утворюють право як цілісність, певну соціальну нормативну систему.

Система права, на відміну від правової системи, відображує не сукупність усіх правових явищ у їх взаємодії, а тільки внутрішню будову (форму), структуру права як системи правових норм. Внутрішня форма (структура) права характеризується:

1) єдністю його складових частин, що зумовлюється системою суспільних відносин, які визначають зміст правових норм, утворенням і чинністю останніх на основі єдиних принципів, можливістю застосування заходів примусу з боку держави, волею більшості населення і т. ін.;

2) диференціацією права на відносно відокремлені складові частини у вигляді певних об'єднань правових норм (галузі та інститути права);

3) наявністю різних видів зв'язків норм права та їх об'єднань між собою (соціальних, ідеологічних, юридичних, державних та інших).

Внутрішня будова права має складний характер і може бути виявлена з допомогою різних критеріїв. Так, характер і зміст впливу норм права на суспільні відносини об'єднує їх, відповідно, у регулятивні та охоронні групи правових норм. Іншим критерієм може бути віднесення соціальних зв'язків, що регулюють норми права, до координаційних (на засадах рівності суб'єктів) чи субординаційних (на засадах підлеглості). Найбільш поширеними є об'єднання норм права у певні угруповання на основі особливостей предмета й методу правового регулювання. У цьому разі внутрішню структуру (форму) права складають міжгалузеві комплекси, галузі, підгалузі, інститути права. Провідною складовою частиною права є його галузь, що об'єднує