Галузі законодавства складають його горизонтальну структуру; вертикальна ж будується відповідно до юридичної чинності нормативно-правових актів і умов, що багато в чому залежить від місця суб'єкта законодавства в системі нормотворчих органів. Вертикальну структуру законодавства України складають Конституція та конституційні закони України; поточні, органічні закони України; постанови Верховної Ради України, укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України тощо.

Говорячи про систему законодавства, доцільно звернути увагу на те, що сам термін «законодавство» є одним із базових в юридичній науці й практиці, а тому і одним з найуживаніших в юридичній літературі. Він досить поширений і в текстах нормативно-правових актів. Але, незважаючи на це, його зміст нормативне ще не визначений. Тобто фактично застосовується в нормативно-правових актах навмання.

У законах України поняття «законодавство» вживається часто як синонім поруч з такими правовими термінами, як «закони», «акти законодавства», «законодавчі акти», «нормативно-правові акти». Для вітчизняних юристів давно стали звичними такі словосполучення, як «у випадках, передбачених законодавством» або «у порядку, передбаченому законодавством», а також вказівки на обставини, «установлені законодавством». Але при цьому не визначено, який зміст вкладається у поняття «законодавство» і який конкретно мається на увазі суб'єкт: чи тільки Верховна Рада України, що приймає закони - акти вищої юридичної сили, чи й інші суб'єкти правотворчості - Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства і т. д.

Тому в науковій літературі і на практиці термін «законодавство» можна вживати:–

у вузькому (власному) розумінні, коли під законодавством розуміються лише закони, тобто акти вищої юридичної сили, прийняті парламентом або референдумом;–

у широкому розумінні, коли під законодавством розуміється вся сукупність чинних нормативно-правових актів, включаючи і Конституцію, і закони, і підзаконні нормативно-правові акти.

Ця обставина суттєво утруднює застосування приписів цілого ряду нормативно-правових актів. Цю прогалину можна і необхідно якнайшвидше усунути, розкривши зміст терміну «законодавство» в Законі України «Про закони і законодавчу діяльність», проект якого вже кілька років розглядається у Верховній Раді України.

§ 3. Систематизація законодавства

Розбіжності у часі і суб'єктах нормотворчості, наявність значної кількості нормативно-правових актів і умов зумовлюють необхідність їх упорядкування, погодження, усунення протиріч, тобто систематизації. Систематизація нормативно-правових актів - це діяльність щодо впорядкування і удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо злагоджену систему. Необхідність систематизації законодавства полягає в ефективному здійсненні правотворчої діяльності, зокрема виявленні причин протиріч, невідповідностей у нормативному регулюванні та їх усуненні, а також застосуванні й реалізації нормативно-правових актів і умов. Систематизація законодавства спрямована і на поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів.

Існує два різновиди систематизації законодавства: інкорпорація і кодифікація.

Інкорпорація нормативно-правових актів - це спосіб систематизації, за яким закони повністю або частково об'єднуються в різного роду збірки чи зібрання у хронологічному, алфавітному, предметному, системно-предметному або будь-якому іншому порядку. Особливістю інкорпорації є те, що, на відміну від кодифікації, нормативний зміст законодавчих актів не змінюється, вони підлягають зовнішній обробці. У той самий час форма викладення змісту законів при здійсненні офіційної інкорпорації іноді може зазнавати деяких змін, оскільки вона не зводиться до простого відтворення раніше виданих актів, а законодавчий матеріал, що об'єднується, підлягає більш-менш складній зовнішній обробці: до тексту закону вносяться наступні офіційні зміни, виключаються статті й пункти, що втратили силу, або мали тимчасове значення, або містять явні суперечності тощо.

Під зовнішньою обробкою законів, в якій полягає сутність і призначення інкорпорації, інколи розуміють лише внесення до їх тексту всіх наступних офіційних змін, що, звичайно, є необхідним. У значну кількість законів після їх прийняття вносять зміни, доповнення, окремі статті й пункти визнають такими, що втратили чинність, тощо. При інкорпорації всі такі зміни вносять до первісного тексту акту, або, інакше кажучи, інкорпорують.

Але цим інкорпоративна обробка матеріалів не вичерпується. З них виключають статті, пункти, абзаци тимчасового значення, а також статті та пункти, що передбачають зміни чи відміну раніше прийнятих актів, оскільки вони інкорпорувалися у текст цих актів.

Інкорпорація буває:*

офіційна, що здійснюється суб'єктами, які ухвалили акт, чи спеціально на те уповноваженими (наприклад, публікація законів у «Відомостях Верховної Ради України»), та*

неофіційна, що здійснюється іншими суб'єктами (видавництвами, навчальними закладами, громадянами).

Обробка законодавчого матеріалу, що здійснюється в ході інкорпорації, відрізняється від змін, що відбуваються з ним у ході кодифікації.

Кодифікація - це спосіб систематизації, за яким здійснюється така обробка нормативно-правових актів, що певною мірою змінює їхню структуру (погоджує, усуває протиріччя, об'єднує тощо). Результатом кодифікації є новий нормативно-правовий акт (кодекс, інструкція, положення тощо).

При кодифікації не обмежуються приведенням в порядок тексту чинних актів, а, виходячи із загальних принципів даної правової системи, враховуючи предмет і метод правового регулювання, не просто об'єднують і систематизують наявні правові акти, а переробляють їхній зміст, в одному зведеному акті струнко й внутрішньо узгоджено викладають правові настанови, які максимально повно регулюють певну галузь суспільних відносин. При цьому припускається критична переоцінка чинних правових норм, перегляд нормативних актів, усунення неузгодженості та суперечностей між ними, заповнення прогалин у праві, заміна застарілих норм новими. Результатом кодифікації є новий зведений законодавчий акт, що замінює нормативні акти, які діяли раніше.

Кодифікація має тільки офіційний характер і поділяється на:

а) загальну, в результаті чого утворюється кодифікований нормативний акт з основних галузей права (Звід законів);

б) галузеву, що охоплює нормативно-правові акти певної галузі законодавства (основи законодавства, кодекси);

в) міжгалузеву та підгалузеву (інституційну), що відповідно поширюється на кілька галузей (Повітряний кодекс) чи інститутів.

Основні відмінності між інкорпорацією та кодифікацією як основними