Ідеї божественного походження держави і державної влади ви-сувалися ще в Стародавньому Єгипті, Вавилоні та Індії. Єгипетсь-кі жреці розглядали державу як божественний інститут, а носія верховної влади фараона - Божим намісником на землі. Єгипетсь-кий фараон зазвичай був одним із перших верховних жреців своєї держави, оскільки сама каста жерців уперше після всесвітнього потопу заснувала державу в Єгипті. В одному з давньоєгипетських документів наводиться звернення Бога до царя Рамзеса II, у якому вказується: «Я твій Батько, який створив тебе... Я призначив тебе навічно». У Стародавньому Вавилоні, у законах Хаммурапі прого-лошувався такий основний принцип: «Людина є тінню Бога, раб є тінню людини, а цар - рівний Богу». У законах Ману Стародавньої Індії цар вважався божеством, а народження брахмана - вічним здійсненням дхарми (гідності й доброчинності), адже він наро-джений для дхарми і визначений для ототожнення з Брахмою і Бо-гом-Творцем (ст. 98 гл. І). У ст. 8 гл. VII вказується: «Навіть якщо цар - дитина, він не повинен зневажатися думаючими, що він тільки людина, оскільки він - велике божество з тілом людини».1

Ідею божественного встановлення влади продовжувало розви-вати християнство. Апостол Павло у Посланні до Римлян писав: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто про-тивиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противить-ся, самі візьмуть осуд на себе. Бо володарі - пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш по-хвалу від неї, бо володар - Божий слуга, тобі на добро... А як чи-ниш ти зло, то бійся, бо недарма він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві! Тому треба коритися не тільки ради страху кари, але й ради сумління. Через це ви й податки да-єте, бо вони служителі Божі, саме тим завжди зайняті. Тож віддай-те належне усім: кому податок - податок, кому мито - мито, кому страх - страх, кому честь - честь.2

Теологічна теорія походження держави була найбільш пошире-ною в період переходу до феодальної держави у ХП-ХІП ст. у краї-нах Західної Європи. У той період також народилася теорія «двох мечів», суть якої зводиться до того, що засновники церкви мали два мечі. Один з них вони вручили государям для того, щоб ті могли вершити земні справи, а інший залишили собі, оскільки церква не може сама використати меч. Тоді ж виникло вчення Фоми Аквінсь-кого, який стверджував, що процес виникнення і розвитку держави та права аналогічний процесу створення світу Богом. Сам Божест-венний розум управляє всім світом. Він лежить в основі всієї природи, суспільства, світового порядку і кожної окремої держави. Теологічна теорія про походження держави зберігає свою актуаль-ність у багатьох країнах світу і в сучасний період, незважаючи на появу інших теорій. Ця концепція є офіційною доктриною Ватикану також у державах, де релігія має державний характер.

2. Договірна теорія походження держави. Ця теорія була об-грунтована в XVII-XVIII ст. і стала складовою частиною теорії природного права. Вона критикувала феодально-абсолютистську владу монарха і в цілому була спрямована проти феодальних від-носин. Договірна теорія поширилась у більшості країн Західної Європи та деяких ін. Авторами її були Гуго Гроцій і Спіноза (Гол-ландія), Томас Гоббс, Джон Локк і Лільборн (Англія), Жан-Жак Руссо і Гольбах (Франція), О. М. Радищев (Росія) та інші видатні філософи і юристи.

більш могутніх людей наслідувати їх приклад, Тезей обіцяв їм, що в новій державі не буде царя, що уряд буде цілком демократич-ним, що він залишить за собою тільки керівництво під час війни і право нагляду за виконанням законів, у всьому іншому встановить повну рівність. Після цього деякі погодились на його реформи за переконанням, інші ж зі страху. Тоді Тезей велів зламати в кожно-му місті пританіон - місце суду і управління - і взамін побудував їм спільний пританіон в Афінах. Він дав назву місту і фортеці Афін, і в пам'ять об'єднання Аттіки встановив для всіх жителів свято в честь Афіни-Паллади, відомої під іменем Панафінеї. Цей переворот, який об'єднав Аттіку, залишив без зміни старий поділ народу (який був в основі майже всіх стародавніх держав) на три-би, фратрії і роди, що становило 360 політичних сімей (сім'ї були пов'язані не родинними, а спільними політичними і, основним чи-ном, релігійними узами»1. Так виникла Афінська держава. Разом з тим, до виникнення Афін у Стародавній Греції вже існували полі-си, або міста-держави, які Плутарх називав також общинами, що мали свої державні органи - лританіон - місце суду та управління, а також соціальний поділ народу на благородних, землеробів і ре-місників, що відповідало принципу великого суспільного поділу праці, який необхідний був для нормального розвитку общини, або полісів. У той час не йшлося про два протилежні та антагоніс-тичні класи - рабів і рабовласників, для яких потрібна була держав-на машина і державний механізм для придушення опору рабів і т. ін. Історичний розвиток держав в останні століття свідчить, що ба-гато держав світу виникало на підставі або внаслідок політичного договору.