1) правові відносини можуть виникнути, змінитися або припинитися лише на підставі рішення компетентного органу (наприклад, зарахування на навчання до вищого навчального закладу, призов на службу до Збройних Сил тощо);

2) правовідносини, що виникають між сторонами, настільки важливі для суспільства, що в кожному випадку необхідно перевіряти і засвідчувати їх законність спеціальним рішенням компетентного органу (рішення відповідного органу про дозвіл приватизації громадянином житла, реєстрація нотаріальним органом заповіту тощо);

3) для виникнення певних правовідносин потрібне офіційне потвердження наявності чи відсутності певних юридичних фактів (визнання в судовому порядку батьківства, визнання громадянина померлим тощо);

4) з приводу певних фактів або відносин виникає спір, що має юридичне значення, а сторони самі не можуть дійти узгодженого рішення (поділ майна при розлученні, визнання права на частину спадщини);

5) необхідно вдаватися до засобів державного примусу (наприклад, конфіскація майна, виселення із займаного приміщення, притягнення до певного виду юридичної відповідальності тощо). Державний примус у правовій сфері набирає чинності не автоматично. Норми права у певних випадках лише передбачають можливість його застосування, але реально воно може здійснюватися лише на підставі відповідного рішення компетентного суб'єкта, яке формулюється у відповідному правозастосовчому акті (рішенні, вироку, постанові).

Слід зазначити, що в процесі застосування норм права уповноважений суб'єкт шляхом видання правозастосовчого акта покликаний вирішувати два завдання, а саме:

- організацію належного виконання приписів норм права (їх позитивного виконання);

- забезпечення відповідної реакції з боку держави на порушення або неналежне виконання норм права.

Застосування норм права буде правильним та ефектив» ним лише тоді, коли цей процес відповідатиме таким умовам:

а) буде законним. Це означає, що весь процес застосування конкретної норми права повинен здійснюватися тими суб'єктами, на тих підставах і відповідно до тих процедур, які встановлені відповідними правовими нормами;

б) буде обгрунтованим, тобто застосовуватиметься норма права, передбачена для даного конкретного випадку. Обгрунтованість правозастосування передбачає точне і своєчасне виконання вимог правових норм, виключення випадків свавілля правозастосовувачів, немотивованість правоза-стосовчих рішень.

§ 1. Поняття і ознаки правових відносин

У будь-якій складній і такій, що постійно розвивається, системі між її елементами виникає значна кількість найрізноманітніших зв'язків. Якщо ці зв'язки не будуть певним чином впорядковані, тобто не здійснюватимуться за певними правилами, закономірностями, законами тощо, то система не зможе не тільки ефективно функціонувати й розвиватися, а й досить швидко перестане існувати як єдине ціле. Це певною мірою стосується і людського суспільства, яке також є однією з найскладніших систем між елементами, тобто між людьми та їх об'єднаннями, в якому існує і постійно виникає безліч відносин (зв'язків), що потребують врегулювання певними правилами поведінки. Таких правил поведінки людей у суспільстві (соціальних норм), як розглядалось в одній з попередніх тем, існує значна кількість - норми моралі, звичаї, корпоративні норми, норми права і т. ін. Кожна з соціальних норм спрямована на регламентацію певного кола суспільних відносин. Ті суспільні відносини, які врегульовуються нормами права, називаються правовими відносинами, або правовідносинами.

Таким чином, правові відносини є результатом дії приписів норм права на відносини між різними суб'єктами. Вони мають низку ознак, що відрізняють їх від інших видів суспільних відносин, а саме:

1) правовідносини є результатом свідомої діяльності людей і належать до сфери ідеологічних відносин;

2) правовідносини з формальної точки зору суто юридичного підходу нерозривно пов'язані з нормами права, виникають і здійснюються на їх основі. Це означає, що у реальній дійсності правовідносини можуть виникати лише тоді, коли чинна норма права встановлює взаємні права і обов'язки учасників (суб'єктів) конкретних суспільних відносин. Єдиний виняток з цього правила становить виникнення правовідносин у разі вирішення справи на основі аналогії права;

3) правовідносини - це особлива форма зв'язку суб'єктів суспільних відносин, яка виникає через їх взаємні права і обов'язки, що закріплені у правових нормах. У правовідносинах, згідно з приписами норм права, одна сторона (уповноважена) має право вимагати певної поведінки в іншої сторони (зобов'язаної), що має обов'язок задовольняти вимогу уповноваженої сторони. Таким чином, якщо суб'єкти не взаємопов'язані закріпленими у праві взаємними правами та обов'язками, то правовідносини між ними виникнути не можуть;

4) у правовідносинах реалізація суб'єктивних прав і здійснення юридичних обов'язків забезпечуються можливістю застосування заходів державного примусу;

5) правовідносини - це вольові відносини між суб'єктами, тобто вони виникають за їх волевиявленням. При цьому є правовідносини, для виникнення яких потрібне волевиявлення всіх його учасників (наприклад вступ до шлюбу, договір купівлі-продажу), та правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з його учасників (наприклад проведення обшуку, накладення адміністративного стягнення).

Отже, враховуючи викладені ознаки, правові відносини -це специфічні вольові суспільні відносини, що виникають і здійснюються на основі норм права, учасники яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками.

§ 2. Види правовідносин

Існуючі в суспільстві правовідносини, залежно від їх певних ознак, поділяють на кілька видів.

За функціональною спрямованістю норм права, на основі яких вони виникають, правовідносини поділяються на:

-регулятивні, в яких поведінка суб'єкта повністю відповідає приписам норм права, тобто є правомірною;

- охоронні, які виникають з факту неправомірної поведінки суб'єктів як негативна реакція держави на таку поведінку. За рівнем індивідуалізації суб'єктів:

- відносні, в яких точно визначені права і обов'язки всіх учасників як уповноважених, так і зобов'язаних. Так, відносною правовідносиною є купівля-продаж, у межах якої права і обов'язки сторін (продавця і покупця) визначені вичерпно й однозначно;

- абсолютні, в яких визначена лише одна уповноважена сторона, яка є носієм певного суб'єктивного права, а всі інші суб'єкти визнаються зобов'язаними не заважати здійсненню уповноваженим своїх