§ 3. Поняття і види дисципліни

На особливу увагу заслуговує питання про дисципліну. Дисципліна є найважливішим соціальним чинником, що має безпосередній вплив на життя суспільства і кожної людини. Від рівня дисципліни значною мірою залежать успіхи в економічній діяльності, якість соціального обслуговування.

Дисципліна і правопорядок взаємопов'язані і характеризують у суспільстві взаємозв'язок людини зі своїм трудовим колективом, суспільством, масою інших людей. Ставлення людини до питань дисципліни є одним з показників рівня соціалізації - здатності усвідомлювати, підтримувати й розвивати соціальні взаємодії.

Дисципліна - це певний порядок поведінки людей, що забезпечує згідно з нормативними приписами узгодженість їх дій у колективі, суспільному та державному житті. Можна говорити про те, що дисципліна є однією з форм вияву правопорядку в країні.

Існує багато різновидів дисципліни залежно від того, що регулює і якими нормами стверджується порядок поведінки людей: дисципліна державна, громадська, партійна, трудова, договірна, технологічна, військова і т. ін.

Державна дисципліна - це дотримання всіма організаціями і громадянами встановленого державою порядку діяльності механізму держави з виконання покладених на нього повноважень. Державна дисципліна передбачає свідоме позитивне ставлення громадян до встановленого правопорядку, що виражає інтереси всього населення. Дисципліна сприяє розвитку соціально-політичної активності громадян, являє собою невід'ємну рису демократії. Державна дисципліна є важливою формою вияву соціальної відповідальності особи. В дотриманні державної дисципліни виявляється політична, правова і моральна культура громадян.

Законність і державна дисципліна не тотожні, обсяг їх нормативної основи не збігається. Якщо законність спирається лише на правові акти загального характеру (правові норми), то державна дисципліна, як і решта видів дисципліни, - ще й на конкретні розпорядження, тобто на індивідуальні акти.

Важливим видом дисципліни є трудова дисципліна, що полягає у виконанні правил внутрішнього трудового розпорядку. Актуальним завданням нашого суспільства є удосконалення дисципліни, виконання законів, підзаконних актів, договорів, інших обов'язкових рішень. У систематичній роботі щодо зміцнення правопорядку, законності, дисципліни потрібно домагатися стабільності правових актів, щоб нове рішення приймалося лише після виконання попереднього рішення або виникнення нових обставин.

Чинним трудовим законодавством передбачено загальні вимоги дисципліни: вчасний прихід на роботу, дотримання встановленої тривалості робочого дня, використання робочого часу для продуктивної праці, вчасне і точне виконання розпоряджень адміністрації тощо. Ці норми й вимоги не можуть охопити всі сторони виробничого процесу. Тому в трудовому законодавстві й визначається додаткове коло обов'язків працівників, пов'язаних з дотриманням технологічної дисципліни.

Серед інших видів дисципліни можна назвати:

- військову – полягає у неухильному дотриманні військовослужбовцями правил поведінки, встановлених законами, воїнськими уставами, наказами;

- фінансову - полягає у дотриманні бюджетних, податкових та інших фінансових приписів;–

технологічну - полягає у дотриманні встановлених способів і порядку виробничої діяльності;

- договірну - виявляється у неухильному додержанні сторонами умов договору між ними та інші.

Усталеність дисципліни залежить від рівня правового виховання. У правовій практиці діє принцип: незнання закону не звільняє правопорушника від відповідальності; скоївши правопорушення, не можна посилатися у своє виправдання на незнання закону.

Отже, основна вимога будь-якого виду дисципліни - це найсуворіше виконання законів й інших нормативних та індивідуальних актів, заснованих на законах. Законність є серцевина, основа дисципліни. Це й визначає тісний їх взаємозв'язок і взаємозалежність. Зміцнення державної дисципліни невіддільне від процесу зміцнення законності.

§ 1. Поняття, предмет, способи і типи правового регулювання

Регулююча дія права на суспільні відносини полягає у тому, що воно в своїх нормах конструює модель обов'язкової або дозволеної поведінки різних суб'єктів цих відносин. Це знаходить своє вираження у наданні одним суб'єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов'язків, пов'язуючи їх тими самими взаємними правами і обов'язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні й не безмежні. Правове регулювання зумовлено деякими об'єктивними та суб'єктивними чинниками, до яких можна віднести:

- рівень економічного розвитку суспільства;

- його соціальну структуру;

- рівень зрілості, стійкості суспільних відносин;

- рівень правової культури громадян і посадових осіб;

- рівень визначеності предмета, способів і типів правового регулювання.

Слід мати на увазі, що в реальному житті право чинить на суспільні відносини не лише дію суто юридичного характеру, а й дію загальносоціального плану - виховного, інформаційного та іншого. У зв'язку з цим розрізняють два види дії права на суспільні відносини: правовий вплив і правове регулювання.

Правовий вплив - це дія права на широке коло суспільних відносин, свідомість і поведінку людей з допомогою непра-вових (психологічних, ідеологічних та ін.) засобів. Інакше кажучи, при правовому впливі відповідність поведінки суб'єктів приписам правових норм досягається без використання спеціальних правових засобів, наприклад процедури застосування норм права, тієї чи іншої форми втручання державних органів тощо. Засобом, що забезпечує належну правомірну поведінку суб'єкта тут виступають якісь інші фактори.

Прикладом правового впливу може слугувати ситуація, за якої суб'єкт хоче вкрасти чиюсь річ, але не робить цього зі страху перед можливим покаранням. У цьому разі його втримали від вчинення злочину, а тим самим і забезпечили реалізацію відповідних правових заборон, що містяться у Кримінальному кодексі, не спеціальні юридичні механізми й засоби, а певні психологічні фактори.

Правове регулювання – це дія права на суспільні відносини з допомогою використання певних юридичних