2. Правові відносини, тобто суспільні відносини, що відбуваються в межах, визначених нормами права.

Норма права, регламентуючи суспільні відносини, надає їм юридичної форми, його учасники стають суб'єктами права, які взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. Відтак, правові відносини можна собі уявити як форму, в якій визначена у правовій нормі модель поведінки суб'єктів набуває свого реального буття. Водночас реалізація правових приписів, здійснення прав і обов'язків, що виходять з норми права, може відбуватися і поза рамками правових відносин. Така ситуація виникає, наприклад, при додержанні суб'єктом приписів права, що містять у собі певні заборони.

3. Акти реалізації прав і обов 'язків - це дії суб'єктів щодо здійснення приписів правових норм.

Реалізація прав і обов'язків може відбуватися як у межах певних правовідносин (купівля-продаж, даріння тощо), так і не у правовідносинах (право суб'єкта розпоряджатися річчю, що йому належить). Слід зауважити, що існує низка явищ, які на всіх його етапах суттєво впливають на процес правового регулювання суспільних відносин. Такими чинниками є: а) законність; б) правосвідомість; в) правова культура.

Процес правового регулювання - це досить складне і довготривале явище. Він має кілька стадій.

1. Правова регламентація суспільних відносин - стадія, на якій відбуваються розробка і прийняття юридичних норм як загальнообов'язкових правил поведінки, з метою врегулювання певних суспільних відносин.

2. Виникнення суб 'єктивних прав і юридичних обоє 'язків -стан переходу від загальних приписів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних суб'єктів.

3. Реалізація (фактичне використання) суб'єктивних прав і юридичних обов 'язків. На цій стадії фактично втілюються приписи норм права в реальну поведінку суб'єктів права.

Крім перерахованих у процесі правового регулювання можлива (але не обов'язкова) стадія застосування норм права, яка виявляється у виданні державно-владного акта, що забезпечує виникнення, зміну чи припинення правових відносин.

§ 2. Система процесуального права і процесуального законодавства

Діяльність органів правосуддя (як і всіх інших правоза-стосовчих органів) урегульована нормами процесуального права. Ці норми регулюють процесуальні дії всіх суб'єктів судового процесу, незалежно від їх правового положення. При цьому основна функція процесуальних норм полягає у тому, щоб всіляко сприяти встановленню істини по справі. Щодо суб'єктів, які виконують в юридичному процесі певні функції, пов'язані з виконанням їх службових обов'язків, призначення норм процесуального права полягає у тому, щоб забезпечити оптимальність їхніх дій, найбільшу ефективність одержання юридичних результатів. Звідси стає зрозумілою загальна природа і призначення процесуального права: воно є похідним від матеріального права і обслуговує потреби ефективної реалізації останнього.

Крім кримінально-процесуального й цивільно-процесуального, у системі українського права є конституційно-процесуальне, адміністративно-процесуальне й інші процесуальні галузі права. Схема співвідношення матеріального та процесуального права може бути такою: матеріальне право - процес - процесуальне право. При цьому, хоча виникнення і функціонування процесуальних норм зумовлено потребами забезпечення реалізації матеріальних норм, вони утворюють окрему систему зі своїми принципами, взаємозв'язками, галузями, інститутами тощо.

Система процесуального права - це відносно самостійна, об'єктивно зумовлена, збалансована і внутрішньо несупере-члива сукупність процесуальних норм, що диференціюються на галузі, інститути та норми.

Головні ознаки системи процесуального права:

1) відносна самостійність як елемента системи права;

2) об'єктивна зумовленість необхідністю забезпечення реалізації норм матеріального права;

3) збалансованість, що означає послідовність у регулюванні суспільних відносин;

4) внутрішня несуперечливість, тобто безконфліктність її галузей, підгалузей, інститутів і норм;

5) диференціація на складові елементи (галузі, інститути й норми).

Далі перераховані елементи системи процесуального права.

Галузь процесуального права – система процесуальних норм, що регулює певну сферу суспільних відносин специфічним (процедурним) методом правового регулювання. Наприклад кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне право і т. ін.

Інститут процесуального права - система процесуальних норм, як правило, в межах галузі процесуального права, що регулює певну групу однорідних суспільних відносин. Наприклад інститут підсудності у кримінально-процесуальному праві.

Норма процесуального права - конкретне, загальнообов'язкове, формально-визначене правило процедурної поведінки, встановлене чи санкціоноване державою, гарантується й охороняється нею.

Процесуальне право слід відрізняти від процесуального законодавства - системи чинних процесуальних нормативно-правових актів, тобто актів, що містять процесуальні норми права.

Елементи системи процесуального законодавства:

Галузь процесуального законодавства – система процесуальних нормативно-правових актів, що регулює певну сферу суспільних відносин специфічним (процедурним) методом правового регулювання. Наприклад кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне законодавство і т. ін.

Інститут процесуального законодавства – система процесуальних нормативно-правових актів, як правило, в межах галузі процесуального законодавства, що регулює певну групу однорідних суспільних відносин. Наприклад система нормативно-правових актів конституційно-процесуального законодавства, що регулює процедурні питання, пов'язані з набуттям і втратою громадянства України.

Процесуальний нормативно-правовий акт - нормативно-правовий акт, спеціально присвячений врегулюванню певних процедур, наприклад Кримінально-процесуальний кодекс.

Нормативно-процесуальний припис - конкретне процесуальне правило поведінки, що міститься у чинному нормативно-правовому акті.

Спеціальне виділення в системі процесуального законодавства цього, останнього, елемента зумовлено тим, що значна кількість процесуальних норм закріплюються в нормативно-правових актах, які не присвячуються повністю регламентації процедурних питань, тобто містять норми матеріального і процесуального права. Прикладом може слугувати Конституція України, більшість норм якої належить до матеріального права, але є й певні процесуальні приписи (визначення основних етапів процедури імпічменту Президенту України, процедура прийняття присяги народними депутатами тощо).

Структуру процесуального законодавства можна розглядати і з точок зору інших ознак (критеріїв) і, відповідно до них, визначати такі її елементи:

за галузевою ознакою - конституційно-процесуальні, кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні, адміністративно-процесуальні та інші процесуальні правові акти;

за юридичною силою - процесуальні закони, процесуальні підзаконні акти.

Систематизація процесуального законодавства,