На відміну від інших галузей права, навіть публічного, адміністративне право значною мірою сформоване судовою практикою. У ФРН, Австрії, Бельгії, Італії та Швейцарії існують особливі судові системи адміністративної юстиції, яким підвідомчі всі спори адміністративно-правового характеру. Водночас загальновідомо, що чим істотніша роль судової практики як джерела права, тим більші правові відмінності, оскільки судова практика великою мірою схильна до впливу на неї умов даної етики, що постійно змінюються.

Схожість приватного права країн романс-німецької правової сім'ї пояснюється такими самими причинами. Немає сумніву, що кожному національному праву властива певна оригінальність, що виявляється в наявності притаманних тільки йому інститутів. Але у сфері приватного права особливо чітко проглядається теоретична одноманітність правових систем країн романс-німецької правової сім'ї. Це пояснюється тим, що в основу формування приватного права покладено римське право. До того ж, у відносинах, регламентація яких грунтується на канонічному праві, також існує певна єдність, у всякому разі, коли йдеться про правові системи християнських держав.

Публічне право, як і приватне, в усіх країнах романс-німецької правової сім'ї диференціюється на одні й ті самі основні галузі: конституційне право, адміністративне право, міжнародне публічне право, кримінальне право, кримінально-процесуальне право тощо. Така сама диференціація спостерігається і на нижчому рівні правових інститутів і понять, у зв'язку з чим у більшості випадків не виникає труднощів щодо розуміння головних дефініцій у правових системах країн-представниць романс-німецької правової сім'ї. Отже, хто обізнаний з правовою системою хоч однієї з країн, що належить до цієї правової сім'ї, буде здатним успішно розуміти й правові системи інших членів сім'ї. При цьому не треба пристосовуватися до іншої форми правового мислення, хоча кожна національна правова система не позбавлена деяких особливостей.

У всіх країнах романо-німецької правової сім'ї правову норму оцінюють і аналізують однаково. Її розуміють як загальне, формально-визначене правило поведінки. Згідно з доктриною, що склалася в романс-німецькій правовій сім'ї, правова норма не повинна створюватися суддями. Вона з'являється пізніше в результаті теоретичних роздумів, що грунтуються на вивченні практики і принципах справедливості, моральності, врахування політичних інтересів і гармонії правової системи з усіма іншими соціальними системами. Правова норма ніби позбавляється хаотичності, безсистемності практики. З неї усувають випадкові елементи, і цим спрощують розуміння самого права. Така норма дозволяє суспільній думці, законодавцю більш ефективно втручатися в соціальне життя і навіть організовувати суспільство на досягнення якихось цілей. Така роль права відповідає традиції, згідно з якою воно (право) розглядається як модель соціальної організації.

Саме таке розуміння правової норми є основою кодифікації. Адже не можна створити справжнього кодексу, якщо вважати за норму права рішення, винесене судом з певної справи. Кодекс у романс-німецькій правовій сім'ї не^ вирішує конкретних питань лише на основі практики. Його завдання - дати загальні, систематизовані правила, на підставі яких суб'єкти зможуть визначити, в який спосіб повинні бути вирішені ті чи інші питання. Правова норма романо-німецької правової сім'ї є чимось середнім між конкретним правилом поведінки і загальними принципами права. Майстерність юриста вбачається у вмінні віднайти норму і сформулювати її з урахуванням зазначеної рівноваги. Тому норми права не повинні бути надто загальними, оскільки в цьому разі вони перестають бути провідними вказівками до дії, але водночас вони мають бути настільки узагальненими, щоб регулювати відповідний тип відносин, а не пристосовуватися лише до конкретної ситуації.

Намагаючись забезпечити єдність розуміння і реалізації норм права, деякі законодавчі та судові органи у країнах романо-німецької правової сім'ї роз'яснюють і деталізують сформульовані загальні норми, тобто тлумачать їх. Це веде до того, що норма, створена законодавцем, розглядається як ядро, навколо якого існують похідні правові норми. Тому у країнах романо-німецької правової сім'ї існують органи, що стежать за відповідністю похідних норм щодо первинних.

Отже, право у країнах романо-німецької правової сім'ї складається не тільки з правових норм, сформульованих законодавцем, а й включає норми, що створюються в результаті їх тлумачення. Враховуючи, що тлумаченням норм права здебільшого займаються судові органи, деякі західні юристи стверджують, що система романс-німецького права може трансформуватися, наближаючись у такий спосіб до загального (англійського) права.

§ 2. Форми (джерела) права у країнах романо-німецької правової сім'ї

Основним джерелом права у країнах романо-німецької правової сім'ї є нормативно-правовий акт-офіційний письмовий документ, що містить загальнообов'язкове правило поведінки (норму права). Видані органами законодавчої влади, а також іншими уповноваженими органами нормативно-правові акти, що містять норми права, які юристам належить тлумачити і застосовувати для винесення рішення з конкретних справ, складають у країнах романо-німецької правової сім'ї певну ієрархічну систему. Верхній щабель цієї системи належить конституції, або, як вони називаються у деяких країнах, конституційним законам. У всіх країнах романо-німецької правової сім'ї є писані конституції, тобто конституції, що являють собою єдиний акт, прийнятий за особливою, ускладненою, процедурою і має чітку внутрішню структуру.

За нормами, що містяться в конституціях, визнається найвища юридична сила. Це знаходить своє юридичне вираження у встановленні контролю над конституційністю (відповідністю конституції) інших законів, при цьому органи цього контролю і його способи можуть бути найрізноманітнішими. Так, рішення Конституційного суду ФРН - це джерело права, що стоїть нарівні з законом. Результати його тлумачення законів обов'язкові для виконання всіма суб'єктами, включаючи й суд. Якщо у звичайного суду при розгляді конкретної справи виникає сумнів щодо конституційності норми, яку належить застосувати, він призупиняє розгляд справи, звертається із запитом до Конституційного суду, а потім вирішує справу згідно з висновком Конституційного суду.

Інакше