Безумовно, незважаючи на те, що право різних штатів має багато відмінностей, зокрема з порядку розірвання шлюбу, використання майна, видів покарання, воно має єдину історичну основу, зазнає впливу федерального права, який все більше посилюється. До того ж і у тлумаченнях Верховного суду США завжди наголошувалось, що штати зобов'язані поважати загальні принципи судової практики та законодавчого права. Інтегруючим чинником виступає навіть мислення американських юристів. На думку абсолютної більшості з них, право штатів може різнитися, але тільки деякими загальними принципами.

Оригінальністю характеризується у США право справедливості. Адже компетенція судів справедливості необхідна тоді, коли загальне право не надає ніяких засобів для вирішення питання. Наприклад, оскільки чоловік і жінка розглядались як одна особа у цивільних правовідносинах, то правом не передбачалася можливість висування ними позову один одному. А тому до створення прецеденту ці справи розглядалися на підставі права справедливості.

У США, як і в Англії, головне джерело права становить судова практика. Проте остання відіграє іншу роль у створенні прецедентів. На відміну від англійського Апеляційного суду і палати лордів, вищі суди США (Верховний суд США і верховні суди штатів) не вважають себе зобов'язаними власним прецедентам і можуть, таким чином, змінити свою практику. Окрім того, у співвідношенні федеральної судової системи і системи штатів діє аналогічний принцип, що і при співвідношенні федерального права і права штатів. А саме, суди штатів мають абсолютну компетенцію, а у федеральні суди можна звертатися тільки тоді, коли Конституцією США або законом Конгресу ці суди визнано компетентними.

Традиційно у США склалися дві самостійні судові системи. До кожної з них можна звертатися у певних випадках, як до суду першої інстанції. Федеральні суди здебільшого поділяються на дві групи. Першу становлять традиційні федеральні суди (їх ще називають федеральними судами загального права). Ці суди діють як окружні, їх рішення можна оскаржити в апеляційних судах, а рішення останніх - у Верховному суді США. Крім цієї системи існують спеціальні федеральні суди, до компетенції яких входить розгляд податкових, митних, патентних та інших справ. До того ж кожний штат має свою власну судову систему. В одних штатах вона є двоступеневою, в інших - триступеневою. У більшості штатів судову систему очолює Верховний суд штату, який може створювати ще й спеціальні суди штатів, наприклад у справах неповнолітніх, у справах спадку, сільські, поліцейські суди і т. ін. У десяти штатах існують особливі суди справедливості.

Важливим джерелом права у США виступає також закон. Усі закони США поділяються на федеральні та закони штатів. Особливе місце серед перших належить Конституції США. Остання становить акт, яким передбачено не тільки конституційний устрій країни, а й проголошено сам факт створення держави і суспільства. Виходячи з ідей природного права і суспільного договору вона урочисто встановлює межі повноважень федеральних органів, їхні взаємовідносини зі штатами й громадянами. Ці межі, деталізовані першими десятьма поправками, створюють Декларацію прав американського громадянина. Існування писаної Конституції, що акумулює Декларацію прав, - один з елементів, яким відрізняється американське право від англійського. До того ж у США діє принцип судового контролю за конституційністю законів і застосуванням норм права. У цьому аспекті важливо підкреслити можливість тлумачення Конституції Верховним судом США. При цьому тлумачення виконується в такий спосіб, щоб забезпечити єдність, одноманітність розуміння і реалізації права.

§ 3. Право інших країн англосаксонської правової сім'ї

Право Австралії у своєму формуванні зазнало впливу англійського загального права. Британськими властями було офіційно проголошено, що норми загального права і парламентські акти, які діяли в Англії станом на 25 липня 1828 р., підлягають обов'язковому застосуванню в існуючих на той час колоніях. Це призвело до того, що хоча згодом Австралія й набула можливості самостійно формувати свою правову й судову системи, але постановам палати лордів та інших англійських апеляційних інстанцій майже завжди на давалася перевага перед рішеннями австралійських судів. Лише за останнє десятиліття австралійське загальне право стало розглядатися як самостійна система права, головним джерелом якої визнаються сформоване у судових рішеннях загальне право і законодавчі акти.

Австралійське загальне право, на відміну від законодавства, є єдиним для всіх шести штатів і двох (Північної і Австралійської столичної) територій Австралії. Єдність його забезпечується Верховним судом Австралії, рішення якого з питань загального права, що приймаються за скаргами на постанови суду будь-якого штату, обов'язкові для всіх судів Австралії. Таким чином, силу прецедента мають тільки рішення Верховного суду Австралії і верховних судів штатів і територій. Їх зобов'язані наслідувати всі нижчі суди, хоча самі верховні суди в Австралії ніколи не вважали себе пов'язаними своїми раніше прийнятими рішеннями.

ТІ1,о стосується законодавства Австралії, то воно складається із законів, що приймаються парламентом Австралійського Союзу і окремих штатів. Компетенція Союзу і штатів розмежована Конституцією в такий спосіб, за яким переважна частина суспільних відносин регулюється законодавством штатів. Чинна нині Конституція Австралії знає також загальну компетенцію Союзу і штатів, а тому передбачає, що в разі протиріч у законодавстві Союзу і штатів перевага надається законодавству Союзу. Так, предметом регулювання союзним законодавством є питання юрисдикції судів, найму і звільнення з роботи, пенсійного забезпечення, шлюбу та його розірвання, банківської, авторської справи тощо. А законодавством штатів регулюється право земельної власності, договірне право, відповідальність за скоєння шкоди тощо.

Незалежна Ірландська правова система була започаткована