За переказами, Магомет не ставив за мету створення права у прямому значенні цього слова. За необхідне вважав навчити людей, як треба поводитись у життєвих ситуаціях, як сприймати ті чи інші явища, події. Тому мусульманське право не надає великого значення юридичним тонкощам (за винятком детального регулювання окремих видів відносин, наприклад наслідування), вирішення яких покладалося на розсуд правовірних. Основним напрямом його стало визначення загальних орієнтирів поведінки.

Іслам, на відміну від християнства або іудейства, ніколи не зазнавав переслідувань з боку держави. Більше того, іслам став основою створення арабської держави, чим і пояснюється швидкість, з якою набув авторитету і пануючого становища в суспільстві. Досягши пануючого становища в суспільстві, іслам і до наших днів загалом зберіг ті форму і зміст, які йому надав Магомет.

Невід'ємною частиною ісламу є шаріат («шлях праведного життя»). Це - сукупність норм мусульманського права, релігійних та обрядових настанов і правил, що покликані регламентувати не тільки поведінку мусульманина в усіх сферах суспільного й особистого життя, а й його думки і почуття. При цьому практично всі нормативні приписи виходять з ідеї обов'язків людини перед Аллахом, а не з ідеї прав, свобод і гідності людини.

Шаріат містить чотири групи приписів:

- норми, що фіксують релігійну догматику ісламу - те, у що зобов'язаний вірити мусульманин;

- норми, що закріплюють основи мусульманської моралі та етики;

- норми, що регламентують стосунки віруючих з Аллахом (порядок виконання основних релігійних обов'язків);

- правила поведінки між мусульманами та з немусульма-нами.

Дві останні групи норм є нібито «практичними», тобто такими, що регулюють вчинки правовірних і утворюють «фікх» - нормативну частину шаріату. Фікх називають мусульманським правом у широкому розумінні, складовими якого є не тільки власне юридичні норми, а й правила суто релігійного характеру. Мусульманським правом у вузькому розумінні називають ту групу норм, що регулюють виключно стосунки між людьми.

Зважаючи на те, що юридичні норми походять від релігійних настанов і що мусульманська держава завжди надавала обов'язковості та забезпечувала примусове виконання суттєвої частини релігійних обрядових правил, у науковій літературі термін «мусульманське право» вживається (якщо не передбачено інше) саме в широкому розумінні.

Отже, норми шаріату охоплюють релігію, мораль, право. В основі всіх його приписів лежить ідея неоплатного боргу людини перед Аллахом і нерівності людей (між чоловіком і жінкою, між мусульманами і немусульманами тощо). Шаріат має не територіальний, а персональний характер: усі правовірні мусульмани, де б вони не проживали, утворюють одну общину, а тому зобов'язані безвідмовно підкорятися його приписам.

Ісламські правознавці формулюють низку принципів шаріату, одним з яких є принцип рівності. Але, за шаріатом, рівність поширюється лише на правовірних і не стосується немусульман. Навіть серед мусульман немає формальної рівності. Норми шаріату прямо говорять і про принижене щодо чоловіків становище жінок.

Принципом шаріату мусульманська теорія вважає братерство, посилаючись при цьому на норми, що зобов'язують багатих допомагати бідним. Проте у шаріаті значно більше норм, метою яких є найжорстокішими засобами захищати власність та інтереси багатіїв від зазіхань на них незаможних.

Свобода - також один з принципів шаріату, що зумовлюється, насамперед, дозволом для «невірних» зберігати свою релігію. Але цей дозвіл не узгоджується з положеннями шаріату про священні війни з «невірними» з метою насильницького обернення до ісламу людей, що сповідують іншу релігію.

Принципом шаріату вважається і справедливість. Її сутність вбачається в обов'язку общини і правителя забезпечити кожному мусульманину рівність перед судом. «Чистота» і цього принципу піддається сумніву, якщо зважити на те, що правосуддя повинно чинитися суддями (каді), які призначаються правителем з числа священослужителів, а сам правитель не підлягає людському суду і підзвітний лише Аллахові.

Отже, навіть короткий огляд принципових настанов шаріату, повною мірою притаманних мусульманському праву як його невід'ємній частині, свідчить про існування в його межах суперечливих, а то й взаємовиключних норм. Це зумовлює можливість використання тих чи інших приписів мусульманського права відповідно до потреб певних осіб або груп, які на даний момент перебувають при владі.

§ 2. Джерела мусульманського права

Особливу цінність мусульманського права ісламські дослідники вбачають, насамперед, в особливостях його походження. З їх точки зору, мусульманське право - це результат божественного одкровення, а всі інші правові системи світу є наслідком людської діяльності. Мусульманське право подароване людям Аллахом через пророка Магомета. Як наголошується в одному з досліджень: «мусульманське право -божественне право за своїми джерелами і основними нормами. Воно почерпає свою силу не в державній владі, а у волі Аллаха».

Вихідна точка мусульманського права визначається волею Аллаха. При цьому для усвідомлення волі Аллаха мають значення і заповіді, і вчинки, і навіть мовчання Магомета, з яких слід виводити загальні правила, що і становлять норми мусульманського права. Щодо матеріальних джерел мусульманського права, то першим і найголовнішим з них є Коран (з арабської - «читання») - вічна і незмінна книга мусульман, в якій містяться проповіді Магомета, які були навіяні йому безпосередньо Аллахом, а також подані у переказах Магомета