важливе значення ін-ституту прав і свобод людини [4;122,123].
Місце тих чи інших прав і свобод в Конституції не впли-ває і не може вплинути на їх природу. Права і свободи є основними не тільки фактично, а й юридично, ос-кільки вони закріплені в Конституції. Соціальне призначення основних прав і свобод громадян визначається тим, що вони втілюють ідеї демократії, гуманізму і справедливості, сприяють всебічному розвиткові особи, надають громадянам широкі можливості для активної участі в управлінні справа-ми суспільства і держави, служать функціонуванню всього державного і політико-правового механізму, сприяють підви-щенню рівня загальної і правової культури особи, вдоскона-ленню демократичного способу життя.
Зміст і межі конституційних прав і свобод визначаються Конституцією України неоднаково. У деяких випадках зміст розкривається щляхом прямої фіксації у відповідній нормі певних повноважень громадян. Так, ст.43 Конституції, проголошуючи право громадян на працю, встановлює такі конкретні повноваження: право на вільний вибір праці, на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання примусової праці, а також праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
В інших випадках конституційні права і свободи розкриваються через гарантії, встановлені Конституцією щодо цього конкретного права або свободи. Наприклад, у ст.45 Конституції визначено гарантії права на відпочинок, зокрема сказано, що це право забезпечується наданням днів щотиждневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Конституція закріплює лише головні, принципові поло-ження, які, діючи безпосередньо, у необхідних випадках роз-криваються і конкретизуються в інших законодавчих актах, розвиваються у поточному законодавстві.
Конкретизація конституційних прав, свобод та обов'язків громадян галузевими правами та обов'язками не применшує самостійності тих і інших. Галузеві права й обов'язки допов-нюють систему конституційних прав, свобод та обов'язків громадян, розкривають зміст цих прав та обов'язків. Розви-ток тут треба розуміти як закріплення у поточному законо-давстві того, що відображено в Конституції лише у вигляді цілей, програмних положень, основних тенденцій поступу прав, свобод та обов'язків.
Реалізація норми права — це завершальний етап правового регулювання. Норми права реалізуються у межах, в яких діють суб'єкти права. Тому слід розрізняти механізми дії та механізми реалізації міжнародних і внутрішньодержавних нормативно-правових актів, а також взаємопроникнення процесів дії та реалізації цих актів. Без процесу дії не може настати реалізація акта. Проте дія може не перейти в ту чи іншу форму реалізації норми права.
Аналіз статей розділу ІІ Конституції свідчить про те, що майже всі статті цього розділу так чи інакше відображають зміст Міжнародної хартії прав людини, насамперед Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права, а також Загальної декларації прав людини.
При цьому автори Конституції сприйняли "ритм" міжнародних документів про права людини, систему й послідовність викладу цих прав і свобод. Проте іноді вони відходили від такої послідовності.
Зміст головних міжнародних документів про права людини визначив зміст ІІ розділу Конституції України, забезпечивши тим самим його демократичне наповнення [4;124,125].
Варто також наголосити на класифікації прав та свобод людини і громадянина залежно від черговості їх включення до конституцій та міжнародно-пра-вових документів на такі три групи:
1. Права першого покоління - громадянські й політичні пра-ва, проголошені демократичними революціями 17-18 ст. Ця група прав і свобод визначає вільний розвиток особи та можливос-ті громадян брати участь в управлінні державними і суспільними справами, забезпечує особі незалежність і недоторканність, інди-відуальну автономію та особисту свободу, захищає особу від будь-яких втручань та обмежень, що можуть порушити свободу. Реалі-зація цих прав не може залежати від рівня соціально-економічного розвитку країни та матеріальних ресурсів держави.
2. Права другого покоління - економічні, соціальні, культурні права і свободи. В їх основу покладено соціалістичні концепції, які виникли після Першої світової війни і вперше отримали закріплен-ня в «радянських» конституціях, Конституції Німеччини 1919 р., Статуті ООН (1945 р.) та в Загальній декларації прав людини (1948 р.), де було зафіксовано найважливіші з цих прав і свобод. Реалізація прав і свобод цієї групи пов'язана з рівнем економічного розвитку та наявністю відповідних матеріальних ресурсів.
3. Права третього покоління (колективні або солідарні права) були проголошені після Другої світової війни і являють собою права особи, які не пов'язані з її особовим статусом, а продиктова-ні її належністю до якої-небудь спільноти, де правам особи відведено провідне місце. Тобто на відміну від прав і свобод першого і другого покоління, які належать кожному індивідові, права третьої групи є одночасно правами людини і народів (право на мир,на якісну та безпечну продукцію, на безпечне довкілля) [21;147,148].
Права першого покоління часто визначають як негативні, оскільки вони за своїм змістом відгороджують від незаконного втручання в ту сферу життя людини, яка регулюється не лише і не так правом, як іншими соціально-регулятивними нормами (нормами моралі, звичаями).
Значну питому вагу у системі основних конституційних прав і свобод людини і громадянина займають соціальні права і свободи, які дозволяють громадянам реалізовувати можливу поведінку або діяльність у соціальній сфері [1;135]. Соціальні права належать до позитивних прав, бо накладають на державу обов'язок певних позитивних дій. Зазначені права не можуть бути реалізовані без організаційної, координаційної та ін. форм діяльності з боку держави, спрямованих на їх забезпечення, тобто реалізацію державою позитивних соціально-економічних функцій.
Розуміння соціальних прав у Конституції України пов'язане з концепцією соціальної держави. Як відомо, ця концепція притаманна демократичним