На визнання західними, а згодом і постсоціалістичними, державами соціальних прав як необхідного елемента правового статусу особи вирішальне значення мало закріплення цих прав на міжнародному рівні, перед усім у Міжнародному пакті про економичні, соціальні й культурні права 1966 р. крім того, Міжнародною організацією праці було прийнято більш як 100 конвенцій і рекомендацій відносно соціальних прав людини й громадянина [5;45].

Формула про соціальну правову державу вперше була законодавчо закріплена в конституції Веймарської республіки (нині – ФРН), а згодом в Основному законі ФРН 1949 р. Її суть полягає в тому, що держава, яка базується на конституції і праві, повинна нести відповіальність за забеспечення в країні соціальної справедливості і соціальної захищеності.

В сучасних конституціях країн світу соціальні орієнтації держави відображаються по-різному. Франція, Іспанія, Туреччина притримуються формулювань у дусі положень конституції ФРН. Данія, Греція, Італія, Нідерланди формулюють цілі соціальної держави дещо інакше.

Згідно з Конституцією України, основні соціальні права становлять собою певні можливості людини користуватися соціальними благами у сфері матеріального виробництва, трудової діяльності, освіти, здоров'я, відпочинку, які передбачені у відповідних статтях Основного Закону. Соціальні права і свободи є одним з найбільш численних видів прав, які проголошені й закріплені Конституцією. Цей вид прав був пріоритетним і в попередній Конституції України, але тепер ці права значно розширені й наповнені новим змістом.

Відповідно до чинної Конституції, систему соціальних прав складають: право на працю (ст.43); право на страйк (ст.44); право на відпочинок (ст. 45); право на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст.48); право на охорону здоров'я (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст.50) [20;274-275].

Отже, соціальні права та свободи людини та громадянина – це міра можливої поведінки або діяльності людини в соціальній сфері, що передбачає задоволення законних інтересів і потреб у сфері трудової, соціального захисту та охорони здоров'я.

Ця поведінка або діяльність пов'язана з можливістю людини працювати та відпочивати, захищати свої соціально-економічні права, отримувати соціальний захист, мати право на достатній життєвий рівень, отримувати нележну медичну допомогу, та користуватися страховою медициною тощо.

Реалізація соціальних прав і свобод сприяє формуванню соціальної держави, стабілізує суспільне життя. Водночас, соціальні права та свободи, на жаль, залишаються найменш гарантованою групою конституційних прав та свобод [1;135,136].

Розділ ЙЙ.

Соціально-економічні права та свободи людини та громадянина в Україні

2.1. Право на працю та відпочинок

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на жття працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здісненя громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду,трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспіль-них потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважаєть-ся примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищаєть-ся законом [7;ст.43].

Право на працю є визначальним для групи соціальних прав, і серед них — право працюючих на страйк з метою захисту своїх соціальних прав та інтересів і право на відпочинок. На відміну від Конституції Української РСР 1978 року, де право на працю було пов'язане із гарантованим надан-ням роботи, у нині діючій Конституції воно сформульоване як свобода праці, що більшою мірою відповідає міжнародним стан-дартам [2;226].

Відповідно Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, право на працю включає право кожної людини на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується [6;ст.6]. Статтями цього Пакту передбачені також право ко-жного на справедливі і сприятливі умови праці (включаючи винагороду, умови праці, що відповідають вимогам безпеки і санітарії, однакову для усіх можливість просунення по роботі на відповідні більш високі ступені виключно на під-ставі трудового стажу і кваліфікації, відпочинок, дозвілля і розумне обмеження робочого часу, оплачувану періодичну відпустку, винагороду за роботу у святкові дні), право створювати профспілки і брати участь у них, право на страйк відповідно до закону [6;ст.7,8].

У Декларації Міжнародної організації праці про осново-положні принципи та права у сфері праці від 18 червня 1998 р. визначені такі принципи здійснення права на працю, як: свобода об'єднання та дійове визнання права на ведення колективних переговорів; скасування усіх форм примусової чи обов'язкової праці; дійова заборона дитячої праці; недо-пущення дискримінації в галузі праці і занять.

Згідно зі ст. 43 Конституції України, змістом права на працю є можливість заробляти собі на життя працею, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Крім того, ст, 43 Основного Закону:

1) гарантує кожному: а) рівні можливості у виборі про-фесії та роду трудової діяльності; б) право на належні, без-печні і здорові умови праці; в) право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; г) право на своєчасне одер-жання винагороди за працю; д) захист від незаконного зві-льнення;

2) зобов'язує державу: а) створювати умови