2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

4) соціальні відпустки:відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (стаття 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток [13;ст.4].

Щорічні відпустки тривалістю не менш як двадцять чотири календарних дні за відпрацьований робочий рік із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати надаються громадянам, які перебувають у трудових відноси-нах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна ос-новна відпустка тривалістю тридцять один календарний день. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки [13;ч 1,8 ст.6].

Скоро-чена тривалість робочого часу встановлюється: 1) для неповнолітніх працівників (віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років — тридцять шість годин на тиждень, віком від п'ят-надцяти до шістнадцяти років—двадцять чотири години на тиждень); 2) для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, — не більш як тридцять шість годин на тиждень. Законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших). Скорочена тривалість робочого часу може встановлюва-тись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаці-ях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда [8;ст.51].

При роботі в нічний час встанов-лена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передба-чено скорочення робочого часу (п. 2 ч. 1 і ч. З ст. 51). Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це не-обхідно за умовами виробництва, зокрема в безперервних вироб-ництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочо-му тижні з одним вихідним днем. Нічним вважається час з 10 го-дини вечора до 6 години ранку [8;ст.54].

Держава, має взяти на себе обов'язок розробити і здійснити національну політику у справах від-починку, яка б передбачала створення і підтримання в на-лежному стані мережі оздоровчих закладів та закладів від-починку, в тому числі за місцем проживання громадян, га-рантії оздоровлення та відпочинку, доступу до занять туризмом, фізичною культурою для всіх громадян за до-ступну плату, забезпечення спеціального режиму роботи зазначених закладів, покладення обов'язку щодо забезпе-чення права на відпочинок громадян на певні державні ор-гани, встановлення відповідальності за порушення даного права, підтримку наукових досліджень в галузі забезпечен-ня тривалого активного життя громадян тощо [12;228].

2.2. Право на страйк

Ті, хто працює, мають право на страйк для за-хисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охо-рони здоров'я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону [7;ст.44].

Несвоєчасна виплата заробітної плати, інші порушення законодавства про працю та соціальне забезпечення зму-шують працюючих вдаватися до надзвичайних заходів для захисту своїх прав. Одним із таких заходів є страйк, право на який усім працюючим гарантує ст. 44 Конституції Укра-їни. Проте ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Відповідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов'язуються, зокрема, забезпечити право на страйк за умови його здійснення відповідно до законів кожної країни [6;ст.8].

Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення ро-боти працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудо-вих обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інша можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих пра-цівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу [14;ст.17].

Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлік-ту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухи-ляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягну-тої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту) [14;ст.18]. Участь у страйку здійснюється виключно на добровільних засадах. Примус до страйку не допускається, рівно як і заборо-няється перешкоджання участі в ньому. Порушення цього прин-ципу, якщо воно здійснюється шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій, є злочином [11;ст.174 ].

Проте слід зазначити, що право на страйк не є універсальним, оскільки існують такі сфери суспільного життя, де зупинення виробництва призводить до небажаних наслідків, навіть до катастроф, що неприпустимо [3;69].

Забороняється прове-дення страйку за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастро-фам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків. Забороняється проведення страйку працівників (крім техніч-ного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів