На страйках не можуть захищатися або відстоюватися політичні права, але на практиці страйки доволі часто трансформуються в такі політичні форми безпосередньої демократії, як мітинги, походи, демонстрації [1;136].

2.3. Право на соціальний захист, та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї

Відповідно до чинної Конституції України:

"Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним со-ціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом" [7;ст.46].

У ст. 1 Конституції України вказано, що: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава". Це, зокрема, означає, що незалежно від того, які вимоги до держави пред'являють ринкові від-носини, вона не знімає із себе обов'язку піклуватися про соціальний захист своїх громадян і вважає цей обов'язок одним із головних.

Відповідно до статей 17 і 46 Конститу-ції України, право на соціальний захист включає право на:

1) соціальний захист громадян України, які перебувають на службі в Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей;

2) забезпечення: а) у разі повної, часткової або тимчасо-вої втрати працездатності; б) у разі втрати годувальника; в) у разі безробіття з незалежних від громадян обставин; г) у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як прямо зазначено у ст. 46 Основного Закону, це право гарантується: а) загальнообов'язковим державним соціаль-ним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; б) створенням ме-режі державних, комунальних, приватних закладів для до-гляду за непрацездатними; в) тим, що пенсії, інші види со-ціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом іс-нування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законодавством передбачаються особливі гарантії права на соціальний захист для окремих категорій населення: ве-теранів війни; ветеранів праці та військової служби; осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; громадян похилого віку; інвалідів; безробітних; вагітних жінок; дітей-сиріт; сімей, які втратили годувальників тощо.

Наведені вище конституційні норми знайшли свій роз-виток у відповідних законах України, які можна поділити на дві групи.

До першої належать закони, які розвивають положення ч. 1 ст. 46 Конституції України щодо змісту права на соціаль-ний захист (зокрема, це закони України «Про основи соціаль-ної захищеності інвалідів», «Про підвищення соціальних гарантій для трудящих», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», «Про зайнятість населення», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям») та ін.

До другої із зазначених груп можна віднести закони про соціальне страхування, прийняті в розвиток ч. 2 ст. 46 Основного Закону (Основи законодавства України про за-гальнообов'язкове державне соціальне страхування, закони України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов'яз-кове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спри-чинили втрату працездатності», «Про загальнообов'язкове дер-жавне пенсійне страхування»)та ін.

Основним нормативним актом у цій сфері є Основи за-конодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, згідно з якими загальнообов'язкове державне соціальне страхування означає систему прав, обов'язків і гарантій, яка включає матеріальне забезпечення громадян у випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхо-вих внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, перед-бачених законом. Право на забезпечення за загальнообов'язковим держа-вним соціальним страхуванням, згідно з Основами, мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, осо-би без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, зго-да на Обов'язковість якого надана Верховною Радою України [12;243].

Виділяють такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:

1) пенсійне страхування;

2) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою праце-здатності та витратами, зумовленими народженням та по-хованням;

3) медичне страхування;

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату праце-здатності;

5) страхування на випадок безробіття;

6) інші види страхування, передбачені законами Ук-раїни.

Відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення» гро-мадянам України (а на умовах, передбачених законодав-ством та міжнародними угодами й іноземцям) признача-ються пенсії: а) трудові: за віком, інвалідністю, у разі втрати году-вальника, за вислугу років; б) соціальні: інвалідам І і II груп, у тому числі інвалідам з дитинства, а також інвалідам III групи, особам, які досягли певного віку (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років), якщо вони не мають права на трудову пенсію, у тому числі мате-рям, яким присвоєно звання «Мати-героїня», дітям, у разі втрати годувальника і дітям-інвалідам віком до 16 років.

Право на забезпечення за загальнообов'язковим держа-вним соціальним страхуванням, згідно з Основами, мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, осо-би без громадянства та члени