їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, зго-да на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору про-дуктів харчування, а також мінімального набору непродо-вольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Він визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу і встановлюється Кабінетом Міністрів України. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; ді-тей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність [15,ст.1]. За поданням Кабінету Міністрів України щорічно затверджується Верховною Радою Украї-ни до початку розгляду Державного бюджету України, пе-ріодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України та публікується в офіційних виданнях.
Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї що включає достатнє харчування, одяг, житло [7,ст.48].
Це єдина норма розділу II Конституції України, яка не містить спеціальних конституційних гарантій відповідного права і не конкретизує його. У ст. 48 Основного Закону лише за-значається, що достатній життєвий рівень включає тільки достатнє харчування, одяг і житло. До речі, за пору-шення цього права законодавством України не передбача-ється і юридична відповідальність.
Як зазначено у ст. 25 Основ законодавства України про охорону здоров'я, з метою забезпечення достатнього життєвого рівня, на основі науково обгрунтованих медич-них, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог держава: а) встановлює єдині мінімальні норми заробітної плати, пен-сій та інших доходів населення; б) організує натуральне забезпечення найбільш вразливих верств населення продук-тами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності; в) здійснює комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання; г) без-платно надає медичну допомогу і соціальне обслуговування особам, які перебувають у матеріальному становищі, загро-зливому для їх життя і здоров'я.
Медичні, фізіологічні та санітарно-гігієнічні вимоги що-до життєвого рівня населення затверджуються Верховною Радою України. Взагалі ж достатній життєвий рівень варто розглядати як державний стандарт, що має використовуватися при визначенні обсягу соціального забезпечення громадян. Законом України «Про мінімальний споживчий бюджет» встановлена структура набору продовольчих і непродоволь-чих товарів та послуг у натуральному і вартісному вира-женні, що повинні забезпечувати задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини, але склад споживчих кошиків надано право затверджувати і не рідше ніж раз на п'ять років переглядати Кабінету Мініст-рів України.
Закон України «Про державну соціальну допомогу ма-лозабезпеченим сім'ям» передбачає надання за заявочним принципом щомісячної допомоги малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, що визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим, ніж 75 від-сотків прожиткового мінімуму для сім'ї.
Неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в кон-кретний період часу, - це бідність [12;146,147].
У цілому забезпечення цього права в Україні залежить від цілеспрямованої державної політики у сфері соціально-еконо-мічних відносин, створення належних правових і організаційних умов для життя людей. Реалізація права кожного на достатній життєвий рівень повинна відбуватися в руслі положень ст. З Кон-ституції про те, що людина, її життя і здоров'я визнаються в Укра-їні найвищою соціальною цінністю [2;251].
На жаль на сьогодні законодавство не дає роз'яснення, що можна вважати "достатнім харчуванням, одягом і житлом". Але без цього є зрозумілим, що реалізація цьго права є вельми далекою перспективою для більшості населення нашої держави [1;137].
2.4. Право на житло
Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати жит-ло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло на-дається державою та органами місцевого самоврядування безо-платно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду [7;ст.47].
Право на житло є одним з найважливіших соціально-еконо-мічних прав громадян. На сучасному етапі розвитку суспільства дане право, як і багато інших прав громадян, зазнало суттєвих змін. Го-ловним, що відбулося в житловій сфері за пострадянські часи, є принципові перетворення відносин власності із виникненням таких її об'єктів, як житло (житловий будинок, садиба, кварти-ра) та земля. Відбулися зміни в правовому режимі житлового фонду. По-перше, з виникненням приватної власності на житло з'явився приватний житловий фонд, суттєво зменшився держав-ний та виник комунальний житловий фонд. По-друге, відноси-ни власності потягли перетворення й в обігу житла зі складанням ринкових засад набуття прав на нього та його відчуження. По-третє, підприємницькі засади охопили й сферу будівництва жит-ла. По-четверте, відбулися зміни в управлінні житловим фондом. Житлово-експлуатаційні та комунальні послуги надають не тільки комунальні служби, а й приватні особи (юридичні або фізичні). Здійснюється поступовий перехід до передачі житлових будинків з комунального фонду об'єднанням власників квартир багатоквар-тирних будинків та здійснення управління неподільним та загаль-ним майном житлового комплексу управителем відповідно до Зако-ну від 29 листопада 2001 р. «Про об'єднання співвласників багато-квартирного будинку» та глава 70 Цивільного кодексу. По-п'яте, із збільшенням обсягу приватного житла та підвищенням можливості його набуття широкими верствами населення на оплатних засадах одночасно підвищуватиметься можливість надання житлових при-міщень соціально незахищеним громадянам [2;240,241].
Право на житло гарантує кожному