Держава гарантує лише, що :

1) буде створювати умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду;

2) разом з органами місцевого самоврядування надава-тиме житло громадянам, які потребують соціального захис-ту, безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону;

3) вживатиме всіляких заходів до того, щоб ніхто не був примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Основним актом законодавства України, який регулює житлові права громадян, є Житловий кодекс (ЖК) Україн-ської РСР. Його було прийнято ще 30 червня 1983 р. і, зви-чайно, за час, який минув, він суттєво застарів: житлове законодавство повинно передбачати конкретний механізм реалізації положень, які містяться у ст. 47 Конституції України, а чинний ЖК України їх не містить.

Стосовно конституційного положення про те, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, слід зазначити таке. ЖК України передбачає майже тридцять різних підстав для примусового виселення громадян і членів їх сімей із житлових приміщень, і половина з них — виселення без на-дання іншого житлового приміщення. При цьому значна кількість норм ЖК України суперечить нормі, встановленій у ст. 30 Конституції України, якою кожному гарантується недоторканність житла. Виселення наймачів з житла за рішенням суду без надання іншого житла передбачене ли-ше як наслідок розірвання договору найму житла з таких підстав: 1) невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі — понад два рази; 2) руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає; 3) необхідність викори-стання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім'ї (щодо найму частини будинку, квартири, кімна-ти, частини кімнати); 4) повторне, після відповідного попе-редження з боку наймодавця, використання наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає, житла не за призначенням або систематичне порушення ними прав та інтересів сусідів [16;ст.825,826].

На осіб, які користуються житловими приміщеннями на підставі договору оренди, ці правила поширюються також, але внаслідок застосування не житлового, а цивільно-правового за-конодавства та умов договору оренди. Члени сім'ї власника жит-лового будинку або квартири також можуть позбавлятися права на користування ним, якщо більше року не проживають у ньому [16;ст.405].

На сучасному етапі необхідно створити орієнтовану на ринок систему забезпечення житлом,відповідно до тих приватно-правових засад, що визначені новим Цивільним Кодексом відповідно до Конституції України. Для цього держава повинна заохочувати приватне задоволення житлових проблем громадян та створювати умови для здійснення приватного права на житло.

При вирішенні житлової проблеми держава повинна надавати можливість громадянам самим знайти шляхи вирішення власних житлових проблем за рахунок кредиту на купівлю житла, за рахунок власних коштів та майнових можливостей задовільнити потреби у житлі, безумовно залишаючи за державою контроль на ринку житла. Держава має прийняти відповідне соціально спрямоване законодавство. Постає нагальна потреба у швидкому прийнятті нового Житлового кодексу, який доповнював би нове законодавство України, усував би прогалини правового регулювання у житловій сфері [19;70].

2.5. Право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування

Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплат-но; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Дер-жава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забез-печує санітарно-епідемічне благополуччя [7;ст.49].

Розглядуване право проголошене у ст. 49 Конституції України. Ця стаття водночас містить і конституційні гаран-тії його забезпечення, відповідно до яких держава:

а) забезпечуватиме охорону здоров'я через фінансу-вання відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм;

б) створюватиме умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування;

в) забезпечуватиме безоплатність надання медичної до-помоги у державних і комунальних закладах охорони здо-ров'я;

г) гарантує, що існуюча мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я не буде скорочуватись;

д) сприятиме розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;

е) дбатиме про розвиток фізичної культури і спорту;

ж) забезпечуватиме санітарно-епідемічне благополуччя [12,ст.129].

Згідно із Рішенням Конституційного Суду України у справі про безоплатну медичну допомогу від 29 травня 2002 року № 10 «положення частини третьої статті 49 Конституції України «у державних і комунальних закла-дах охорони здоров'я медична допомога надається безоплат-но» треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього,поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Поняття медичної допомоги, умови запрова-дження медичного страхування, у тому числі державного, формування і використання добровільних медичних фон-дів, а також порядок надання медичних послуг, які вихо-дять за межі медичної допомоги, на платній основі у дер-жавних і комунальних закладах охорони здоров'я та пере-лік таких послуг мають бути визначені законом».

Здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соці-ального благополуччя людини, а не лише відсутність хво-роб, інвалідності чи інших фізичних або душевних вад.

Основним нормативно-правовим актом, який регламен-тує питання захисту прав громадян у галузі охорони здоро-в'я, є Основи законодавства України про охорону здоров'я.

Кожний громадянин