Однак дотримуватись визначених норм не можливо без чіткого їх розуміння. Зокрема в законодавстві немає точного переліку відомостей, які можуть становити адвокатську таємницю. Зокрема в ст. 9 Закону України «Про адвокатуру» говориться: «Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків. Питання про адвокатську таємницю є важливим і принциповим, тому, вважаю, воно має бути розглянуте також з етичної й морально-психологічної точок зору. Говорячи про професійну етику адвоката, проблеми, що при цьому виникають можна підрозділити так. З одного боку, йдеться про адвокатську діяльність, що врегульовується чинним законодавством. З другого боку, морально-етичні проблеми не регулюються законодавцем, тому термін «професійна етика» виявляється досить штучним. В той же час, професійність може розглядатися як рівень кваліфікації адвоката. Такий підхід розкриває тенденцію до поєднання проблем права та суспільної свідомості в цілому. Дане «поєднання» не можна визнати послідовним, воно є бажаним. В українській історико-правовій культурі значне місце займали принципи особливої моральності, вони мали особистіший характер. Наприклад, Ф. Прокопович, Я. Козельський, Г.С. Сковорода виділяли природне та громадське право. Просвітницький дух останніх ставив мораль вище права. Наприклад, тілесна смерть вважалася меншим покаранням, ніж духовна, тобто осуд, забуття, презирство тощо. Моральність розглядалася на рівні божественного закону, що фор-мувало особливу національну етику. Провідну рису української ментальності починає визна-чати феноменологічність, екзистенційність. Г.С.Сковорода, наприклад, вважав, що «перемога» в судовому засіданні є абсурдом, оскільки «переможця» не існує.

Виникає відповідна етимологічна проблема: чи може бути поєднана морально-етична (екзистенційна) та правова сторони суспільного життя? Зрозуміло, що українське право по-винно мати і свою особливу філософію права. Якщо визнати це, то воно вимагає і особливого методу, тобто відповідної логіки права.

Поширюючи загальні проблеми права на розуміння адвокатської таємниці, можна стверд-жувати, що остання не може розглядатися у відриві від соціально-економічних, політичних, духовних форм сучасного життя суспільства. В той же час, в сучасному праві виділяються дві основні тенденції, а саме: всі суспільні відносини регулювати через право; розмежовувати мораль і право. Розглядаючи професійну діяльність адвоката, бачимо, що ці дві тенденції призводять і до різного розуміння адвокатської таємниці. Перша — намагається розширити розуміння її правових аспектів до морально-етичних норм і, звідси, відповідні форми адвокат-ської відповідальності, тоді як друга тенденція виявляється у намаганні регламентувати будь-яку діяльність адвоката, передбачивши всі правові наслідки, що й складатиме сучасну адвокатську етику. Професія адвоката і постає такою, в якій перехрещуються і морально-правові аспекти, і чисто правові. На цьому грунті й формується професійна етика адвокатів.

У Кодексі поведінки юристів у Європейському співтоваристві, прийнятому у жовтні 1998 р.підкреслено роль деонтологічних правил для забезпечення виконання адвокатурою її важливої і особливої ролі у суспільстві. В преамбулі до цих правил зазначено, що адвокат у демокра-тичному суспільстві при виконанні своїх професійних обов'язків вступає в різноманітні відносини , що покладають на нього відповідні обов'язки перед клієнтами, судом та іншими органами влади, адвокатською професією, її окремими представниками, суспільством. Адвокатська професія стала суттєвою запорукою охорони прав людини у відносинах з державною владою, Це і формує особливі вимоги до юридичної деонтології. Існування чітких норм адвокатської етики, які відповідають загальновизнаним міжнародним стандартам, розглядається як необхідна передумова, без якої неможлива довіра до адвокатів.

Складною є й проблема зв'язку громадського і особистого обов'язку, тобто обов'язку й совісті. Володіння таємницею впливає на вибір позиції адвоката у цивільних справах. Він може навіть відмовитися від захисту інтересів свого довірителя, якщо повідомлені йому факти впливають на можливість підтримання позиції клієнта. Але, вже беручи участь у справі, адвокат зобов'язаний представляти інтереси довірителя, використовуючи всі передбачені законом за-соби і способи для встановлення обставин, які є підставою вимог і заперечень клієнта. Ряд адвокатів-правознавців України визнає, що свою правову позицію адвокат повинен узгоджувати з підзахисним. Тобто він не вправі ігнорувати думку підзахисного, не вільний у виборі позиції (крім випадків, коли підзахисний обмовляє себе), але у вирішенні правових питань, вибору тактики і методики захисту він є незалежним.

Адвокат висловлює суду свою думку про докази, їх обгрунтованість чи, навпаки, супереч-ність, не перекручуючи фактів. В цій ситуації, як зазначає І.Л.Петрухін, він може порадити підзахисному щиросердно визнати свою вину. Однак це лише порада, не більше. Вмовляти підзахисного чи схиляти його до цього адвокат не має права. Зізнання, викладені в приватній бесіді підзахисним адвокату, не повинні, на думку І.Л.Петрухіна, братися до уваги з таких причин: об'єктивно вина підзахисного не доведена; суб'єктивна заява обвинуваченого, який взяв вину на себе, може бути обманом, а перевірити її адвокат не має можливості . Існує думка, що таке розходження позицій підзахисного і захисника допустиме. Захисник і повинен спростувати обвинувачення, спираючись на