Таким чином, практично всі принципи цивільного судочинства, що закріплені в Конституції, можуть бути трансформовані в конституційні принципи процесу доказування.

Фурса С.Я. та Цюра Т.В. пропонують виділити основні принципи, що

закріплені в Конституції та проаналізувати їх у контексті доказового

процесу:

- принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом має процесуальне значення при розгляді цивільних справ і може бути розкритий на підставі загальної процедури розгляду справ, у якій, за загальним правилом, не передбачається привілеїв ні в державних, ні в інших органів влади (за винятком ст.45 ЦПК) в процесі доказування;

- принцип законності вважається доцільним розкривати стосовно способів отримання доказів по справі, їх надання, дослідження і оцінки, що має здійснюватись у відповідності до законодавства.

- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.

Гласність судового процесу обов’язково має пов’язуватись з його повним фіксуванням технічними засобами, оскільки в противному разі зникатимуть будь-які докази законності дій суддів та інших учасників цивільного процесу і наступного судового рішення. Так, показання свідка в судовому засіданні є доказом, який здійснює вплив на судове рішення і заноситись до журналу судового засідання, але при перегляді судового рішення може знадобитись проаналізувати дослівно таке показання, що за журналом судового засідання зробити за сучасних умов дуже складно. Тому показання свідків та інші усні процесуальні аспекти доцільно фіксувати за допомогою технічних засобів, які забезпечуватимуть дослівний запис [15, с.68-69].

принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні їх переконливості має дуже велике значення. Змагальність, у першу чергу, реалізується через процес доказування. Суд зобов’язаний створювати всі необхідні умови та рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Все ж таки, суд «не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це є обов’язком сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження і доведення перед судом їх переконливості» [16, с.218]. Однак, при застосуванні принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні їх переконливості, на практиці можуть виникати труднощі, які зумовлені лише суб’єктивним розумінням терміна “свобода в наданні суду своїх доказів”.

При цьому галузевими є принципи належності і допустимості доказів (ст.ст. 58,59 ЦПК), які фактично обмежують право осіб на надання суду доказів у справі.

За сучасних умов при спробі провести межу між зазначеними вище конституційним принципом і галузевими принципами на практиці виникають деякі розбіжності в тлумаченні принципів цивільного процесу [17, с.34].

На наш погляд, будь-яке змагання має здійснюватись за чітко визначеними та обов’язковими для всіх суб’єктів процесу доказування правилами, інакше буде втрачений сенс у проведенні такого змагання та виникатимуть сумніви в його результатах. Тому вважаємо, що поряд із загальним принципом змагальності цивільного судочинства, який проголошений Конституцією України, у ЦПК повинні мати місце норми, які б закріплювали саму процедуру процесу доказування та його межі.

Отже, основними конституційними принципами процесу доказування є такі:

принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

принцип законності;

принцип гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

принцип змагальності сторін;

принцип належності доказів;

принцип допустимості доказів.

До принципів, закріплених законодавством про судочинство, які одночасно відносяться до процесу доказування відносяться наступні:

- диспозитивність – випливає із вільного розпорядження особою своїми процесуальними правами, але в межах закону. В ч. 1 ст. 27 ЦПК передбачається право осіб, що беруть участь у справі, надавати докази, але за ч.3 ст. 27 та ст. 10 ЦПК вони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто в цій ситуації особі, яка не докаже належних їй прав і обов’язків іншої сторони, буде відмовлено в задоволенні позовних та інших вимог. - раціональна процесуальна форма – характеризується дією всіх принципів процесу, і передусім, законності, гласності, усності, рівності прав та обов’язків сторін, змагальності, диспозитивності, тощо.

- безпосередність судового розгляду відносно процесу доказування інформації з першоджерел, а також незмінності складу суду, що досліджував докази і виносив рішення.

- усність судового розгляду полягає в тому, що розгляд справи провадиться усно (ст. 6 ЦПК України), процесуальна доказова діяльність суддів і учасників процесу відбувається у словесній формі. Усна форма процесу доказування сприяєреалізації вимог принципу гласності і безпосередності [17, с.69-71].

М.Й. Штефан до принципів, закріплених законодавством про судочинство, які одночасно відносяться до процесу доказування, відносить принцип процесуальна рівноправність сторін. Зміст даного принципу є відображенням загально правового, закріпленого Конституцією України, принципу рівності усіх громадян перед законом і судом. Цивільне процесуальне законодавство надає сторонам однакові процесуальні засоби для захисту і рівну можливість їх застосування та сприяння судові [12, с.73].

Так, О.В. Рожнов до принципів, закріплених законодавством про судочинство, які одночасно відносяться до процесу доказування, відносить принцип оперативності, який є правовою вимогою, якою забезпечується своєчасність розгляду і вирішення цивільних справ у часових межах шляхом найбільш повного і раціонального використання процесуальних засобів, спрямованих на швидке і правильне вирішення цивільних справ [18, с.10-11].

Отже, до принципів, закріплених законодавством про судочинство, які відносяться до процесу доказування можна віднести наступні:

принцип диспозитивності;

принцип раціональна процесуальна