Отже, позивач і відповідач мають протилежні матеріально-правові та, переважно, процесуальні інтереси, які взаємно ви-ключають один одного, але при цьому сторони мають в основ-ному рівні права і зобов'язані, відповідно до ч. 3 ст. 27 ЦПК, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і вико-нувати процесуальні обов'язки. Потенційна рівність прав сторін в цивільному процесі не означає їх однаковість, оскільки кожна із сторін для досягнення певного результату законом наділена від-повідними засобами захисту, але результат розгляду справи зале-жить від активності сторін, яка реалізується в процесі змагаль-ності і, зокрема, в доказовому процесі.

Принцип змагальності має надати всім особам, що беруть участь в справі, рівні можливості в процесі доказування і особливо сторонам в позовному провадженні. Цей основоположний прин-цип навіть закріплений ст. 129 Конституції України, а саме: зма-гальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості [1].

Т.В. Цюра вважає, що процедура розгляду цивільних справах за ЦПК є недосконалою, оскільки дозволяє адвокатам при представництві прав відповідача користуватися певними проце-суальними перевагами, властивими саме статусу відповідача. Так, ст. 176 та ст. 193 ЦПК передбачається надавати позивачу свої пояснення в справі першим та виступ в дебатах та-кож раніше відповідача. Тому відповідач та його представник мо-жуть "чекати" і не висловлювати свого остаточного відношення до позову або наведених позивачем доказів аж до судових дебатів. На практиці деякі адвокати "розкривають" свою позицію повніс-тю тільки в судових дебатах. Слід вважати такі способи з мораль-ної точки зору та з точки зору адвокатської етики некоректними, але такими, що не суперечать чинному законодавству.

Зрозуміло, що такий процесуальний засіб дозволяє представ-нику відповідача тримати в "таємниці" дійсні заперечення проти позову фактично до останньої хвилини, а у позивача є можливість реагувати на таку "стратегічну гру" лише репліками, якщо суд дозволить це.

Вважаючи принцип змагальності сприятливим для винесення законного і обґрунтованого рішення, а не самоціллю в "грі адвока-тів", такий стан цивільної процедури разом із традиційною схе-мою дій судді можна вважати проблематичним [45, с.103].

В Англії, Франції, США діє принцип концентрації процесу-ального матеріалу, за яким сторони зобов'язані подавати одразу весь матеріал, який є в їх розпорядженні, а не окремими части-нами, щоб не створити для другої сторони будь-яких штучних процесуальних труднощів або несподіванок у судовому засіданні при розгляді справи по суті. В силу цього принципу не допуска-ється, щоб сторони навмисно утримувалися від подання будь-яких доказів, які вони мають у суді першої інстанції [46, с.173].

С.Я. Фурса вважа-є доцільним на законодавчому рівні закріпити цей

принцип цивільного процесу в Україні [15, с. 153]. Слід зазначити, що за

ЦПК питання подачі доказів вирішено тільки частково щодо строків.

Доцільно зупинитися на аналізі ст. 128 ЦПК, яка передбачає право відповідача подавати письмове запере-чення проти позову. Зокрема, відповідач може заперечувати про-ти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необ-ґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для порушення справи. На думку авторів, з цим переліком погодитись неможливо, ос-кільки незаконними будуть усі вимоги, які необґрунтовані, при відсутності у позивача права на звернення до суду тощо. Крім того, потрібно було б у цій нормі зазначити, що цей перелік підстав заперечень проти позову не є вичерпним, оскільки відповідач мо-же також заперечувати правильність визначення його як відпові-дача, тобто правопорушником у відповідних правовідносинах тощо [15, с. 154].

Підсумовуючи викладене, можна зробити загальний висно-вок, що у відповідача існують конкретні способи захисту власних прав, зокрема, шляхом висловлення заперечень проти позову пов-ністю або частково чи з процесуальних підстав або пред'явлення зустрічного позову.

Таким чином, звернення до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, по суті, наштовхується на значний захист прав відповідача і певні його процесуальні переваги.

Для вирішення цієї процесуальної проблеми, можна запро-понувати наступний варіант, який застосовується в сучасному ци-вільному процесі - це збереження позивачем або його представником в таємниці можливих переходів від одних підстав чи предмету позову до інших протягом усього часу розгляду справи, що також може поставити у скрутне становище відповідача. Для компенсації такого про-цесуального права позивача, відповідачеві може надаватись право на додаткові пояснення для висловлення заперечень проти зміни підстав або предмету позову.

Таким чином, у ЦПК України потрібно велику увагу приділяти врівноваженню прав сторін в цивільному процесі, а також врахувати сучасні проблеми цивільного судочинства. Для того, щоб змагальність цивільного процесу сприяла об'єктивному вирішенню справи необхідно забезпечити однакові процедурні можливості для сторін.

РОЗДІЛ 3. Фіксування процесу доказування

Невпинний розвиток науки і техніки не може не впливати на інститут доказів у цивільному процесі. Зокрема, про залучення технічних засобів до практики діяльності судів України говорить-ся в Конституції України і ЦПК. Так, в п. 7 ст. 129 Конституції визначено, що основними засадами судочинства є гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Ч.1 ст. 197 ЦПК встанов-лює, що судом здійснюється повне фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами.

Оскільки, під час судового розгляду здійснюється процес доказування, то відповідно проводиться як фіксування судового розгляду, так і фіксування доказового процесу.

Отже, фіксування доказового процесу здійснюється шляхом: фіксування судового засідання технічними засобами, ведення журналу судового засідання, складання протоколу про окремі